ДГ. Второе дыхание. Лестница Иакова

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
71 переглядів

Київ: Оптима, 2012.

Поетичну збірку «Второе дыхание. Лестница Иакова» можна назвати книжкою досвіду, а точніше – книжкою спорідненого досвіду Я і Ти. Бачення і споглядання у ній подібне до того, яким постає присутність світу, коли людина дивиться на нього крізь тонкі й часті нитки дощу, що переплівся із таким же тонким промінням. Саме цей тип споглядання уможливлює те, що досвід промовляння на висхідному диханні (а саме його феномен і є відправним пунктом книжки-експерименту) постає як досвід пізнання світла, що з’єднує всі елементи світу. А разом із тим – також і досвід пізнання свого власного лиця і лиця Іншого як беззахисности (майже за Лєвінасом) перед світом і перед світлом, де й межа між лицем і світлом відносна. Обличчя можуть читатися немов слова, та й сам світ постає як лице, за яким проступає слово.

Передусім постає вимір промовляння образів, коли інтонації висхідного дихання дозволяють помітити щонайменші зміни природи існування самого слова. Звідси і багато гри зі словами та їх частинами, зі звуками і знаками, накопичення парадоксальних і радісних відкриттів переходів, де відкриваються двері і вікна у паралельні виміри мови і мовлення.

Але все це ще й вибудовує майже метафізичну вертикаль. Слова не просто промовляються, вони тут присутні як коди доступу щоразу до чогось нового у світопізнанні. Письмо підхоплює висхідне дихання – і на сторінках постають своєрідні «вертикальні вірші».

І на диво найпотужнішими, справді самобутніми в плані прозорости і переживального впливу такої вертикалі є тексти-мініятюри, в яких і слів не надто багато, і нагромадження риторичних прикрас майже немає. Саме у них можна помітити не ритм, котрий не потребує формалізації. Власне найбільше запам’ятовуються саме тексти, де ритм не підкоряється метру, а слова відкрито демонструють спорідненість. Наскрізні образи світла, крапель, лиць постають у щораз нових і нових оточеннях, і поступово утворюється якийсь майже казковий світ, який проте упізнаний і не надмірно фантастичний:

это просто

как пальто в туман

набухнуть влагой

как во взгляде

чувствовать взглянутым

слова навертываются как слезы

и мир дрожит в этой капельке

Тут і стає очевидним наступний вимір – вимір досвіду любові. Від початку книжки і до її закінчення саме вона є одиницею людського особистісного досвіду. Власне сам досвід життя постає як досвід любові, котра не мислиться як вразлива і водночас не постає патетично. Маленький штрих – розкидані по всій книжці усмішки-дужки, які додають важливих нюансів. Не можу не відзначити особливо ролі пунктуації, котра може нехтувати крапки чи вільно поводитися з іншими знаками, але відіграє особливу роль у вибудові самої структури ритму (не метру!) кожного вірша – як у «Гусеницей листы слов», «Плотней воздух вещей», «Юны стены», «Просто мне узнать», «Говорится и журчит». І важливим елементом, без якого всі ці тексти у друкованому вигляді (не писаному, а саме – друкованому!) не відбулися б, є художнє оформлення книжки, що його мінімалістичними графічними засобами виконала Марина Григор’єва-Будякова.

Окрім ориґінальних у своїй самоцінності коротких «вертикальних віршів» (хотілося б іменувати їх саме так) присутні у книжці й розгорнуті експерименти, де в дусі логіки розгортання новели постають майже історії-замальовки. Невипадковими є і декілька текстів-наслідувань (а може – і своєрідних діялогів) – Бернса, Кібірова, Целяна, Ґумільова. Попри те, що порівняно із «вертикальними віршами» вони не так вражають образними несподіванками, їхня роль, мабуть, інша – вони відкривають той вимір діялогу, де можна уподібнитись Іншому, щоби пізнати і його, і самого себе. І тому такі наслідування й тексти «на чужий мотив» не розчаровують, чого не скажеш про вміщену наприкінці книжки «дитячу комедію» «Пінґвін», яку можна сприймати лише як жарт чи самоіронію.

Внаслідок того, що автор книжки «Второе дыхание» прихований за ініціялами ДГ, постає особливий вимір суб’єктивности, котрий проте передбачає не смерть автора, а його особливе розчинення у промовленому і записаному. Післямова містить трохи іронічне пояснення того, яке ім’я приховано за тими ініціялами, натякає на перекладацький досвід автора, проте, читаючи короткі віршовані рядки, потреби у вказівці на авторство не відчуваєш. Такий тип присутности поезії як своєрідної похідної від суб’єктивности, де остання не є вже лише медіюмом, або лише творцем, і водночас – об’єднує обох. І нарешті всі виміри досвіду переплітаються і стає зрозумілим, що «Второе дыхание» по суті є книжкою, де у центрі опиняється не лише досвід поезії, а й досвід етики у її особистісно-екзистенціяльному вимірі. Мабуть, тому вірш, котрий і дав назву збірці, і містить такі короткі рядки:

Лестница Иакова

как

долгий

долгий

Взгляд

«Дихання чи погляд» або «дихання і погляд» –основа феноменології. сприйняття вертикалей світу, котрі уможливлює поезія за версією ДГ.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Збірку можна було би назвати книжкою чотирьох пір року або різних настроїв. Спектр змін природи й...

Розділи рецензій