Віторіо Страда, Ганс Оверслоот.... Вторая навигация. Альманах. Выпуск 10

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
137 переглядів

Мюнхен, Харьков: Права людини, 2010.

Редаґований у Мюнхені альманах «Друга навіґація» є збіркою публіцистичних, філософських і культурологічних праць російських та европейських авторів, а також росіян-еміґрантів, – а надруковано його в Харкові. Втім, навряд чи внаслідок ідеологічних умов, що панують у теперішній Росії. «Неблагонадійности» цього видання не варто перебільшувати. Виразну політичну спрямованість мають лише два перші з публікованих у ньому матеріялів, та й то надміру революційними їх не назвеш. Віторіо Страда розглядає структуру сучасної влади в Росії, роль Путіна, пошуки нової російської ідентичности та специфічний шлях «модернізації по-російськи». Ганс Оверслоот аналізує історію партійного будівництва й ту фактичну монополію на владу, котру, попри формальну багатопартійність, на сьогодні здобула провладна «Єдина Росія». Обидва ці матеріяли вочевидь є «конструктивною критикою» влади, але аж ніяк не закликами до її повалення.

Більшість із решти дописів так чи так стосуються «вічних російських проблем», радше вкотре їх проговорюючи, аніж прагнучи знайти якесь нове розв’язання. Досить типовим є звернення до спадщини російської літератури – Гоголя, Толстого і, звісно ж, Достоєвського, а також філософа Сємьона Франка, й менш відомих авторів, як-от Владіміра Печоріна. Попри загальну традиційність підходів до цих персоналій, публікації альманаху містять чимало вельми цікавих спостережень і висновків, що мають безперечну цінність для гуманітарного знання. Їхньою наскрізною темою є поєднання ідей, традиційних для російської релігійно-філософської думки, та сучасних реалій суспільного життя Росії, котрі, звісно ж, від часів життя цих славетних авторів дуже змінилися.

Дещо осторонь цього напрямку стоять дві статті сучасного російського філософа Ґріґорія Помєранца. Загострюючи свою увагу на актуальних, головно екологічних проблемах, він пропонує розглядати їх під кутом зору цивілізаційного підходу, вважаючи, що шлях до розв’язку пролягає через вироблення концепції «нової солідарности й аскетизму».

Біографічний нарис Алєксєя Макушинського про письменницю Марґерит Юрсенар та есей Джорджа Патисона «Місто бездомних» фокусують увагу на деяких тенденціях сучасної культури, насамперед – занепаді узагальнювальних уявлень та руху в напрямку дедалі більшої «приватизації» феноменів і значущих символів культури. На думку авторів, сьогодні стає цілком очевидним, що зворотною стороною глобалізації є процеси дедалі більшої локалізації, ба й навіть розпорошення культурних контекстів.

Утім, загальний настрій більшости авторів далекий від песимізму та проголошення банальностей про «кінець культури», він радше спрямований на пошук нових точок синтезу. Попри всю полемічність альманаху (чи завдяки їй?), він загалом справляє вельми позитивне враження «свіжого читва», якого ніколи не буває забагато. Залишається тільки висловити жаль та здивування з того, що це справді цікаве видання має мізерний наклад – лише 200 примірників, тобто робиться раритетним уже від моменту виходу в світ; а могло би, за всіма ознаками, мати істотно більше читачів у різних країнах. Утім, у кожній із них є інтернет.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...
Інна Булкіна ・ Червень 2017
Шльоґель відмовляється від архаїчного офіціозу української історії, «національної історії...

Розділи рецензій