Андрей Ивченко. Вся Украина: Путеводитель

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
247 переглядів

Киев: Картография, 2005.

Книжка складається з півтори тисячі статтей, кожну з яких присвячено або населеному пунктові (таких більшість), або природоохоронній території. Крім того, путівник має традиційну вступну частину, оглядові статті про кожний із реґіонів, карти областей і плани шістдесяти міст. Майже всі описані місця автор відвідав сам, тому не з інших книжок дізнався, що, наприклад, у знаменитому «Ластівчиному гнізді» облаштовано італійський ресторан, а в кримському палаці «Дюльбер» відпочивають депутати Верховної Ради. І всі фотографії (понад тисячу), якими автор проілюстрував свій путівник, зробив сам. Мова путівника, крім ефекту присутности, прикметна живим і доступним стилем; місцями вона іронічна, місцями – лірична, хіба що трохи переобтяжена (в описах природних пам’яток) геологічною термінологією, яка виказує авторів фах: геоморфологія та палеогеографія.

Проте, попри візуальне знайомство практично з кожним об’єктом і серйозну працю з літературою (бібліографія містить 110 пунктів), автор не уникнув численних помилок (утім, жодній книжці цього жанру ще не вдалося їх уникнути). Причина більшости з них – некритичне ставлення до джерел інформації та відсутність серед редакторів книжки фахівців з історії та архітектури. Географ Андрій Івченко певен, що центр Европи зовсім не в закарпатському селі Ділове, а біля Вільнюса, – але повторює давно спростовані версії про вірмен як засновників Кам’янця-Подільського в 1062 році та про слов’ян як носіїв черняхівської культури. Івченко не може сплутати ґраніти з мігматитами, а призматичну відокремленість базальтів – зі стовпчастою, але не знає, що таке боярин, городище, паланка, гомеопатія; плутає псевдовізантійський стиль із псевдоросійським, а візантійський – із романським; не знає, що Вітольд і Вітовт – це одна й та сама особа, а «господар» – це титул правителя середньовічної Молдови, а не щось на кшталт поміщика.

Ще одна вада – незбалансованість авторських оцінок в описах історичних подій та надмірний суб’єктивізм у відборі пунктів, пов’язаних із видатними особами. Для Івченка Микола Щорс – герой громадянської війни, а селяни села Трипілля, що повстали проти більшовиків, – бандити. Коли йдеться про експансію на українські землі Литовського князівства, вжито термін «загарбання», а коли про аґресію Московської держави – «приєднання». Греко-католики в XVIII столітті Почаївську лавру «захоплюють», а коли в XIX столітті це роблять православні, мова про «повернення в лоно православної церкви». Пишучи про містечко Степань, автор не забув згадати про перебування там Алєксандра Купріна, а в згадках про село Дермань проіґнорував Уласа Самчука, який тут народився. У перелік відібраних для путівника пунктів потрапила батьківщина червоного командира Василя Боженка – село Бережинка, але не пощастило Старому Угринову – рідному селу Степана Бандери.

Утім, попри зазначені хиби, на сьогодні Івченкова книжка, безсумнівно, є найкращим із декількох путівників Україною, виданих за роки незалежности.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Оксана Олійник ・ Грудень 2017
У науково-популярному виданні йдеться про феномен львівської сецесії в загальноевропейському...

Розділи рецензій