Владислав Бузескул. Всеобщая история и ее представители в России в XIX и начале XX века. Ч. 1, 2

Червень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
97 переглядів

Киев: ПЦ «Фолиант», 2004.

Видання з’явилося в серії «Научное наследие востоковедов», яку видає Інститут сходознавства ім. Агатангела Кримського НАН України, авторка вступної статті – доктор історичних наук, директор Інституту Леся Матвєєва. Текст Владислава Бузескула подано той самий, що й у першому виданні, з тими ж нерідко неповними та інколи неточними авторовими примітками, без жодних виправлень, доповнень чи коментарів. Мабуть, це зумовлено згаданим на звороті титульного аркуша повним збереженням своєрідної лексики, термінології та назв авторської редакції.

Вступну статтю Матвєєва розпочинає з біографії Владислава Бузескула, відтак характеризує його вчителів Міхаіла Петрова та Васілія Надлєра й заглиблюється в «витоки методу та методології історичних досліджень» історика, характеризуючи при цьому історичні праці не Бузескула, а Бартольда-Ґеорґа Нібура (1776–1831), Лєопольда фон Ранке (1795–1886) та Арнольда-Германа-Людвіґа Геєрена (1760–1842). Оцінюючи їхній науковий доробок, Матвєєва покликається на критичні статті Бузескула та зрідка Юліана Кулаковського, не звертаючися ні до праць цих істориків, ні до численної літератури про них.

Читач може чекати, що аналіз Бузескулових праць з’явиться в розділі «Всезагальна історія в роботах В. Бузескула» (с. 27–36). Аж ні – тут мова не про «Історію атенської демократії», а про історію видання наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років перших двох частин праці з історії вітчизняної історичної науки та про долю третьої неопублікованої її частини, а також про обвинувачення Бузескула в буржуазному лібералізмі та ворожості до марксизму. Праці науковця справді оцінено, але винятково через переказування звинувачень проти нього.

По тому авторка звертається до переказу невиданої третьої частини праці Бузескула, мотивуючи вибір тим, що переказувати зміст перевиданих двох частин немає сенсу (с. 37–56). Тут Матвєєва переважно відтворює відповідну частину своєї монографії про Юліана Кулаковського (Київ, 2002), зберігаючи всі її вади: прив’язаність до відомої узагальнювальної праці з історії Візантії Алєксандра Васільєва та фактично повне іґнорування інших численних розвідок із цієї теми. Вона залишає поза увагою навіть доволі давній і широко відомий фундаментальний посібник Ґеорґія Курбатова з історіографії історії Візантії, не кажучи вже про новітні праці про Васілія Васільєвського (передусім авторства Іґоря Мєдвєдєва) чи про Фьодора Успєнського. Не згадує Матвєєва й про існування російськомовної версії третьої частини Бузескулової праці, що зберігається в архіві Російської Академії Наук у Санкт-Петербурзі й видання якої доволі давно анонсувала Іріна Тункіна, а також про статтю «Вивчення історії Близького Сходу в Росії (до 1917 р.)», що зберігається в матеріялах невиданого збірника «Україна і Схід» в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського.

Одиноким відносно цінним доповненням порівняно з первинним виданням праці Владислава Бузескула виявляється іменний покажчик, що його уклала п. А. (?) Амірова. На жаль, у ньому часто-густо не подано навіть ініціялів, не кажучи вже про більш-менш розгорнуті анотації про персоналії. Очевидно, покажчик укладали суто технічно, без використання будь-яких довідкових видань, і якщо в тексті у Бузескула ініціялів не було, то й у покажчику їм також не було звідки з’явитися, навіть якщо йдеться про загальновідомих осіб. До речі, за тим же принципом наведено повні імена дослідників і у вступній статті. Приміром, відомого німецького історика Геєрена, якому присвячено понад дві сторінки тексту (с. 25–27), жодного (!) разу не названо на ім’я. Не названо навіть Євгенія Вікторовича Тарлє, про якого повідомлено як про в’язня ҐУЛАҐу (с. 34). Трапляються в покажчику також перли на кшталт «Амастридский Георгий» чи «Аббат Сугерия» (с. 299), коментувати які зайве.

На останній сторінці обох частин зазначено також укладача якоїсь бібліографії п. Л. Кучерю, але самої бібліографії нема. Загубили чи не уклали зовсім?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій