Сергій Жадан. Ворошиловград

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
3914 переглядів

Харків: Фоліо, 2010.

Хоча дехто з оглядачів уже встиг оголосити нову прозову книжку Сергія Жадана «Ворошиловград» своєрідним майже продовженням повісті «Депеш Мод», сам Жадан в інтерв’ю сказав, що це зовсім не продовження, хіба що суто метафорично можна уявити, як герої «Депеш Мод» трохи повиростали й опинились у «Ворошиловграді» з його вже новими реаліями та проблемами. Заперечити авторові тут можна лише в одному: нова книжка перегукується з «Депеш Мод» не тільки героями, чи навіть і не стільки героями, як самим письмом, точніше кажучи, сполученням доволі стрімкого, хоч і не завжди логічно-реалістичного сюжету з піднесено-ліричним, насиченим метаформи («як чорна вода синіми рибами», можна жартома припустити, міг би сказати з цього приводу сам Жадан).

Молодий чоловік на ім’я Герман, перейнявши бізнес свого невідомо куди зниклого брата, повертається в містечко свого дитинства і зазнає тут пригод, яких і можна було очікувати у Жадановій прозі: вештається степами з сектантами-контрабандистами, товаришує з пастором, ховається від рейдерів, ночує в наметі біженців під прапором Евросоюзу, допомагає захистити від рейдерського загарбання напівпокинутий аеродром і таке інше. Всі ці перипетії, з одного боку, виписано вдало і талановито, а з іншого вони дуже вже характерні, фірмові, подекуди – заяложені. Виразно індивідуальне, стильне письмо Сергія Жадана завжди перебуває під загрозою самоповтору.

Дивакуваті сюжетні повороти повсюдно оздоблено світлими знаками любові. Просто любові до ближнього і взаємодопомоги, любові до тварин, різної глибини любові між жінкою та чоловіком, любові як дружби, любові як краєвиду. Вона як внутрішнє світло наповнює всі епізоди, навіть попри традиційну насиченість інвективною лексикою чи не надто радісні епізоди й деяких не вельми приємних персонажів.

Один із помітних моментів «Ворошиловграда» – виразніше, ніж зазвичай, артикулювання в суті своїй політичної ідеї суспільної солідарности й опору. Мешканці міста збираються і не дають захопити територію, яку вони вважають громадською. А сам Герман висловлює одному з фахівців із рейдерства просту формулу: люди, які тут виросли і живуть, не захочуть нікому поступатися своїми правами, землею, бізнесом чи пам’яттю. В принципі, цю лінію книжки можна сприймати як художньо сформульовану пропозицію Жадана нинішньому здеморалізованому українському суспільству.

«Ворошиловград» заторкує питання пам’яті, що її трохи парадоксально можна назвати «індивідуально-історичною». Персонажі повсякчас згадують минуле, розглядають старі листівки, фотографії чи обдерті стіни занехаяних піонерських таборів, знаходячи сліди своєї юности, дитинства, молодости. Одним із символів такої пам’яті й виявляється Ворошиловград – радянська назва Луганська. І напевно це не просто так, а радше авторський натяк на те, що пам’ять і приємні спогади багатьох людей неодмінно будуть пов’язані з радянським часом, радянськими реаліями та артефактами, з цим треба змиритися і ставитися до цього спокійно.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій