Юрій Косач. Володарка Понтиди

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1069 переглядів

Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2015.

Стиль, розмах, інтелект Юрія Косача — це висока проба української літератури. Єдиний її недолік — те, що її не прочитано. У радянській Україні вийшло декілька його книжок, але химерний Косач із його ідеологічними стрибками до «своїх» і «чужих» був таким собі екзотом скрізь: нелюблений діяспорою, незнаний удома.

Його авантюрний роман-щоденник «Володарка Понтиди» — це можливість зробити письменника нарешті просто «нашим». Бо й амбіція у нього така — колосальна: добудовувати своїми творами історію. І робить він це природно — так, що на тлі усіх реальних історичних подій та героїв проступають психологія, політика, побут, культурні практики. Косач розкошує в матеріялі европейської історії, виводить її альтернативні версії — і ось ви вже захоплені його героєм, молодим українцем Юрієм Рославцем (alter ego Косача, серед псевдо якого був і Г. Рославець), українським шляхтичем, що нібито перебував у почті «княжни Тараканової», леґендарної жінки XVIII століття, претендентки на російський трон, а в романі Косача — у певному сенсі й на трон український.

Для письменника характерна увага до справ державотворчих, чимало його романів стосуються переломних в українській історії подій: «Сонце в Чигирині», «Глухівська пані». Косач розгортає імовірну для того часу модель просування українських зовнішньополітичних інтересів, а головну героїню зображає на грані державницьких планів, шарлатанства та еґоцентризму. Утім, із кожного рядка світиться його мрія: сильна батьківщина з гідними правителями, зі своєю Реґіною Понтікою, славними традиціями та всіма атрибутами незалежної країни.

«Володарка Понтиди» — це своєрідний літопис самовидця, молодого шляхтича з Сіверщини, що вибрався на навчання до Страсбурґа і мав розвивати батьківську справу. Та зла доля звела його з таємничою Дамою з Азова. Відтоді герой не мав спокою і прямував за обраницею скрізь: у погонях, в’язницях, при дворах та маєтках, у злиднях та розкошах. Пані де Тремуль, Єлизавета ІІ, Княжна Володимирська, графиня Піннеберґ, княгиня Селінська, княжна Дараган — які тільки імена та маски прибирала собі жінка, що збиралася похитнути саму Єкатєріну ІІ, і то влаштовувала дипломатичні перемовини з правителями карликових німецьких монархій, то прагнула протекції могутніх на той час владарів Франції та Австрії.

Відповідь на запитання, ким же була княжна Тараканова-Дараганова і чи була вона взагалі, можна знайти у статті Ростислава Радишевського, вміщеній у книжці. За однією з версій, Тараканова — це спотворена версія прізвища українського козацького роду Дараганів із Чернігівщини, що були пов’язані зі своїми ж земляками Розумовськими. Від шлюбу Єлизавети ІІ з Кирилом Розумовським нібито й походить початок історії про таємну спадкоємицю якщо не імперського, то «малоросійського» престолу. У російських джерелах батьком названо Ємельяна Пуґачова. Косач не коментує цю версію, натомість показує причинно-наслідковий зв’язок, за яким «ребелія Пуґачова» — бажана для княжни дестабілізація ситуації в імперії.

Подібно до всеевропейської уваги до образу романтичного героя, Івана Мазепи, княжна Тараканова фігурує не в одному літературному творі, та й у живописі: спадає на думку однойменна картина Константіна Флавицького, де досить молода жінка має загинути від тюремної повені. Художник зображає кінець, фіяско аристократки чи шахрайки, а Косач розгортає перед читачами вітальну силу жінки, хаотичний час та ризики героїні, що полонили уяву митців та істориків.

Тож за постаттю Реґіни Понтіки — препишний европейський ґобелен, на якому проступають нитки української історії: зовнішніх зносин, інтелектуальних шляхів, зрад і надій. Так природно прочитати там про Григорія Сковороду і козацькі роди, недовіру до українського питання, побачити це очима героя ззовні, розуміючи, що белетристика не вирішить проблем історії, але може вплинути на її сприйняття.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Січень 2017
Робототехніка загрожуватиме безробіттям тим, хто виконує роботу, яка потребує автоматизації, — ця...

Розділи рецензій