Укладач Вахтанґ Кіпіані. Влада Тьми і Темників

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
378 переглядів

Видавнича спілка «Просвіта», 2005.

Майбутні історики, яким заманеться дослідити події в СРСР за річниками радянських газет, для успіху цього заняття – хоч і необтяжливого («розгорнеш одну газету і знаєш, що в усіх інших»), але страшенно нудного – потребуватимуть спеціяльних методологічних посібників, які навчатимуть розуміти механізми непохитної одностайности радянської журналістики. Істориків пострадянської плюралістичної доби, з настанням якої, понуро пожартував один московський дотепник, «сменило ложь однообразную разнообразное враньё», очікує завдання складніше і цікавіше: зрозуміти механізми непохитної стайности журналістики пострадянської, коли стійло в кожного нібито своє, окреме, але спільність харчування забезпечує на виході спільність продуктів харчування. Тут знадобляться ґрунтовні знання в суміжних дисциплінах: соціології, соціопатології, психології, можливо, психоаналізі. Сибір і Лубянка залишилися на довічне користування стратегічному партнерові, і можна не робити того, чого робити не можна (і, зрештою, не хочеться), але коли за це платять грубі гроші, розтривоженого сумління вистачає якраз на те, щоби, професійно забезпечивши цілковиту узгодженість новинного випуску з надісланим із президентської адміністрації «темником», тут-таки забезпечити витік таємного циркуляра туди, куди його поки що не надсилають централізовано і де він послужить священній боротьбі зі злочинним режимом. Сліди цієї інтимної громадянської життєдіяльности виринали там і тут, і добре, що все нарешті скінчилося, і можна відпустити на волю всіх попарно спійманих зайців і повикидати кістки всіх щасливо з’їдених рибок.

Зібрати все це під одну обкладинку таки варто було, бо хто краще за сучасників розтлумачить майбутнім історикам методологічні засади вивчення «України з Кучмою»? Клопіт укладача взяв на себе журналіст Вахтанґ Кіпіані, який зібрав близько пів сотні темників і споріднених ориґінальних документів із надр президентської канцелярії, не полінувався скласти предметні й іменний покажчики й додав кілька публікацій, автори яких намагалися розшукати й пошанувати замордованих власною скромністю дириґентів свободи слова. Шкода тільки, що упорядник, либонь, має рацію, призначаючи свою, каже підзаголовок, «Хрестоматію з політичної цензури в Україні. 2000–2004» не тільки фахівцям – «журналістам, медія-експертам, політологам», а й «усім, хто дивився українське телебачення» – а як добре було би переадресувати цей важливий та актуальний довідник вузькопрофільним історикам і полегшено сконстатувати відсутність коментаря до всієї інформації з даної теми.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Тамара Марценюк ・ Квітень 2019
Лін Етвуд, Елізабет Шимпфесл і Маріна Юсупова розпочинають із опису неоднозначности соціяльно-...
Ростислав Загорулько ・ Березень 2019
«Гнані і голодні» — друга книжка мартиніканського психіятра і революціонера Франца Фанона, що...

Розділи рецензій