Дмитро Вирський. Війни українні: хроніки татарського прикордоння України (XVI — середина XVII ст.)

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
467 переглядів

Київ: Інститут історії України НАН України, 2016.

Книжку історика Дмитра Вирського, спеціяліста з річпосполитської ранньомодерної історіографії, присвячено основоположним, утім, донині мало використовуваним у науці, хронікам татарських воєн на українному прикордонні у XVI — середині XVII століття. Науковець детально аналізує низку творів річпосполитської історіографії, згрупованих у сім розділів книжки, а у восьмому — узагальнює рівень татарознавчих знань у Речі Посполитій у зазначений період.

У передмові Вирський міркує про значення цих пам’яток: окрім відкриття нових фактів, вони змушують по-новому поглянути на історіографічні процеси в ранньомодерній Україні. У першому розділі проаналізовано твір Йоста-Людвіка Деція про битву під Ольшаницею 1527 року, в основу якого лягла реляція гетьмана-переможця князя Костянтина Івановича Острозького щодо зимової кампанії проти татар, коли він без допомоги польського війська переміг їх на українному прикордонні. Децій трактував свій твір як певну літературну заготовку, яка мала вилитися у готовий продукт для друку у впливовій нюрнберзькій газеті, що її видавав його друг Вільгельм Вейдольт.

У другому розділі автор ґрунтовно аналізує віршовану хроніку Бартоша Папроцького «Історія жалісна…» (в ориґіналі мала довшу назву), в якій висвітлено події успішного татарського нападу 1575 року на Руську та Подільську землі. У творі, зазначає Вирський, хроніст звинуватив українських маґнатів і шляхту у млявій мобілізації сил для відсічі, за що ті й поплатилися масовим полоном та господарським нищенням Руської та Подільської земель. Твір Папроцького є чудовим прикладом віршованої хроніки, що реалістично (не спотворено часом і домислами) передає сучасні авторові події.

Третій розділ також присвячено віршованій пам’ятці. Це жалобний вірш панегіричного характеру (похвала по смерті) «Epicedion» про князя Михайла Вишневецького. Автор зауважує, що у вірші докладно висвітлено події від першого бою українського князя на прикордонні 1555 року до останнього — 1584 року, часу його смерти; аналізує колонізацію українних рубежів Речі Посполитої, яку здійснювали сам Михайло Вишневецький та його нащадки і послідовники.

Наступну (анонімну) паризьку реляцію, що описує антитатарську військову кампанію 1589 року (на території Криму), передрукувала низка західноевропейських газет того часу. У реляції, за словами науковця, чітко продемонстровано роль українського козацтва в обороні окраїнних кордонів та успіху в описаній військовій кампанії. Історик звертає увагу на вплив подій 1589 року на «політичний досвід» річпосполитської України: виступи Кшиштофа Косинського 1591 року та Богдана Хмельницького 1648 року.

П’ятий розділ також присвячено окремому творові українної тематики. Мова про віршований твір «Історії турецькі і сутички козацькі з татарами…» (1615), головною дійовою особою якого є запорозький козак Мартин Пашковський (у цьому автобіографічному творі він постає як Якуб Кимиковський), який належав до польського герба Задора (Полум’я). Вирський установив, що Пашковський активно займався літературою. У його творах чітко простежується ідея сарматизму, тому в його арсеналі є низка «козакофільських» віршів. Найціннішу інформацію твору зосереджено у частині, яка стосується перебування Якуба Кимиковського на Запоріжжі упродовж 1590–1591 років. Уперше описано деталі життя, звичаї та побут запорозьких козаків. Урешті, як зазначає Вирський, цей твір має високий і водночас досі не оцінений потенціял у вітчизняній та світовій, насамперед сходознавчій, історіографії.

Об’єктом дослідження наступного тексту є битва під Білою Церквою 1626 року, у якій проявився тріюмф козацько-шляхетської солідарности. Автор зауважує побіжність та контекстність висвітлення цієї битви в українській історіографії. До фактологічної канви цієї події досі не залучено «Реляції правдивої», віршованої хроніки авторства свідка подій королівського ротмістра Яна Добросецького, яка дає змогу деталізованіше розглянути білоцерківську битву. Вирський припускає, що описана у хроніці білоцерківська кампанія стала частиною військового досвіду Хмельницького.

Польськомовний анонімний віршований опис приватного походу князя Самійла-Кароля Корецького «Погоня Охотної виправи…» 1645 року досліджено в сьомому розділі книжки, частину назви якого перефразовано з Михайла Грушевського — «пограничний український спорт» — у «магнатський спорт», коли українські маґнати займалися козакуванням. Хроніка описує виправи/походи князя на Поділля та Степове Побужжя у серпні–жовтні 1644 року. Відсутність прямих зіткнень із татарами спонукала автора твору приділяти більше уваги особливостям організації війська, замальовкам місцевости, характеристикам героїв. Тож твір є цінним джерелом з історії уявлень про військове мистецтво, історичної географії, генеалогії князівських і шляхетських родів.

В останньому розділі дослідження Вирський аналізує книжні видання татарознавчої тематики, друковані й писані у ранньомодерний час.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку написано в руслі повернення сходу України до українського історичного наративу, що в останні...

Розділи рецензій