Підготував Сидір Кіраль. «…Віддати зумієм себе Україні». Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

Київ–Нью-Йорк: 2004.

На посмертну долю Бориса Грінченка випала кричуща несправедливість. Упорядник найвідомішого українського словника, чиє ім’я стало такою ж емблемою національної лексикографії, як імена Вебстера, Дудена, Літре чи Даля; фундатор першого в Російській імперії українського видавництва; перший хранитель нашого першого національного музею; редактор першої на підросійських теренах української щоденної газети – одне слово, людина, пам’ять про яку будь-яка нормальна культура мала б оточити пошаною та вдячністю нащадків – у себе на батьківщині ось уже понад сто років є постійною мішенню для образ і уособленням найнепривабливіших тенденцій тієї культури, співтворцем якої він був. А що уявлення про привабливе і непривабливе плинні, то й Грінченко ходив спершу в народниках і просвітянах, потім – у буржуазних націоналістах і фашистах, трохи згодом – у націонал-лібералах, а з певного часу утвердився в репутації ретрограда, який чинив опір модернізації та европеїзації українства. Дієвим інтелектуальним щепленням проти такого настільки ж поширеного, наскільки й хибного погляду на Грінченка може стати книга, що її на високому текстологічному і коментаторському рівні підготував Сидір Кіраль: видання Грінченкового листування з близьким другом – рано померлим письменником Трохимом Зіньківським. Це – заціліла частка багаторічної кореспонденції, що охоплює останні сім років життя Зіньківського (1885–1891). Історико-культурне значення цього епістолярію – виняткове, і йому судитиметься довге життя в українській науці. У листах оживає молода Україна 1880-х років із великими надіями й далекосяжними планами, запальними суперечками про все і вся, безкомпромісними судженнями та гострими оцінками, непідробною вірою в свій народ і готовністю «сконати в праці» заради його майбутнього. «О, яким злим, яким немилосердно злим докором згадає колись історик наше подлюшне недбальство! Ми, ми самі винні в тому, що у нас досі нічого нема! Бо “хто дбає, той і має”, бо “толцыте и отверзется вам”! Лінь, недбалість і зрада – ось чим ми досі вславилися, ось наш історичний “формулярный список”», – писав Грінченко Зіньківському в 1888 році. На відміну від багатьох своїх сучасників і нащадків, він робив усе, що міг, аби підважити цей стереотип.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Червень 2017
Представлені в збірнику дослідження стосуються історичної політики, здійснюваної в країнах...
Андрій Блануца ・ Березень 2017
У праці білоруського литуаніста Аляксандра Груші розглянуто формування писемної культури Великого...

Розділи рецензій