Джуліан Барнз. Відчуття закінчення

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
503 переглядів

Переклад з англійської Віри Кузнецової
Київ: Темпора, 2013.

Джуліана Барнза називають літературною іконою британського постмодернізму поряд із такими знаковими авторами, як Джон Фавлз, Антонія Баєт, Малколм Бредбері. Відомий своєю іронією, тонким гумором та ерудованістю, Барнз завжди вмів розважати авдиторію то блискучою містифікацією в «Папузі Фльобера», то антиутопічним пазлом в «Історії світу в 10 1/2 розділах», а то й зовсім альтернативним проєктом Старої Англії в романі «Англія, Англія». Цього разу Джуліан Барнз несподівано пориває з постмодернізмом і пише потужний філософський роман (хоча за форматом більше повість), набагато ближчий до естетики модернізму. За цей нетиповий для нього текст Барнз отримав Букерівську премію.

Історію розбито на дві частини й викладено устами Тоні Вебстера, що відразу налаштовує читача на суб’єктивну версію подій. На самому початку роману є підказка: «– Можемо почати з простого на вигляд питання: чим є Історія? Як ви гадаєте, Вебстер? — Історія — це брехня переможців, — відповів я, трохи зашвидко». Саме свою версію історії подає нам Тоні, щоразу претендуючи на об’єктивність, адже він переможець, а отже, має право на першість. У першій частині йдеться про шкільні роки амбітної трійці друзів-інтелектуалів, до яких долучається новачок Едріан, найкмітливіший серед них і водночас найусамітненіший. Едріан одразу обирає відсторонену позицію, огортаючи себе аврою обраного (несвідомий перегук із Генрі, героєм роману «Таємна історія» Донни Тарт, який теж володіє особливим містицизмом і загалом має подібну траєкторію життя, що й Едріан). Усі четверо, як заведено в романах дорослішання, присягаються у вічній дружбі, яка тут же ламається внаслідок романтичних переживань головних героїв, причиною яких є Вероніка — дівчина спочатку Тоні, а потім Едріана.

У другій частині роману Тоні намагається віднайти причини самогубства Едріана, водночас пропонуючи філософські розмисли щодо природи часу, пам’яті, відповідальности: «Хто сказав, що пам’ять — це те, що, як ми гадали, ми забули?» Тому й головний герой, єдиний переможець у цій історії, повертає у своє життя Вероніку для пошуку відповідей. Джуліан Барнз не оголошує жодних вироків, не розставляє беззаперечних моральних акцентів, адже для нього істина — лише версія правди. Тому хтось засуджуватиме самогубство Едріана, який до того ж чітко по-к’єркеґорівськи обґрунтував свій учинок: «Життя — це дарунок, підносити який ніхто не просив <…> і якщо ця людина вирішує зректися дару, якого ніхто не просить, моральним і людським обов’язком є прийняти наслідки цього рішення». Безумовно, Едріанові слова не прояснюють і не полегшують наслідків самогубства, а навіть ускладнюють їх. Проте Барнз іде далі, розкриваючи глибші пласти людського буття, вигортаючи звідти різноманітні проблеми, основна з-поміж яких — час.

У «Відчутті закінчення» Барнз міркує про час в антропологічному контексті. Барнза цікавить не так природа часу, як його заломлення крізь людські історії та переживання. Інакше кажучи, Барнз хоче дізнатися, що робить час із людиною або як залишитися людиною, пройшовши через лещата часу — history та story, пам’яті і забуття, шуму і тиші, потоку життя і протистояння йому. Як правило, людина забуває, тому й Тоні намагається розібратися у минулому завдяки Вероніці й, що найцікавіше, читачеві. Безумовно, ніхто з нас не був очевидцем подій, але ми можемо повноцінно зробити вирок щодо їх переконливости. Такий стилістичний прийом — єдине, що тримає Барнза у полі постмодерністської естетики, але навіть це зроблено дуже тонко й філігранно.

Краще зрозуміти задум Джуліана Барнза допомагає переклад Віри Кузнецової. Перекладачка вловлює особливий темпоритм Барнзової прози, її пульсацію за аналогом до пульсації змодельованої реальности і не боїться додавати власні екзотичні версії перекладу.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій