Олена Галета . Від антології до онтології: антологія як спосіб репрезентації української літератури кінця ХІХ — початку ХХІ століття

Січень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
529 переглядів

Київ: Смолоскип , 2015.

Хоч у назві дослідження згадано онтологію, воно є радше маніфестом літературної антропології. Олена Галета пов’язує цю методологічну перспективу із триєдністю антропос (людина) — топос (культурне оточення) — тропос (знання у формі наративу), а також уявленням про світ як текстуальну колекцію. Саме в антології авторка вбачає досконалий об’єкт для трактування стилю, тематики й усього національного письменства як динамічної цілости.

Перший розділ монографії містить узагальнення та прогнози щодо філологічних рефлексій, власне, «присмерку» теорії літератури. Із погляду авторки, на зміну галузі приходить позаінституційний термінологічний апарат (вияскравлення гри, апелювання до уяви, співвіднесення письма з колекціонуванням). Дедалі більшої ваги для дослідників набуває досвід, породжений прочитанням твору.

У другому розділі окреслено концепції новітніх українських антологій. Це розбудова ідентичности й традиції (канону), повсякденних практик, інтермедійних і міжсуб’єктних зв’язків. Утім, питання про відмінність між антологією та іншими типами збірок («книга-мозаїка», як-от «Франко. Перезавантаження») дослідниця залишає відкритим.

Подальші три розділи присвячено аналізові конкретних книжкових проєктів через категорії мови, у тому числі образної, простору й тіла. У полі зору Галети — понад триста видань: від «Антології руської» (1881) до книжок, які побачили світ 2014 року. Авторка міркує над статусом антології «Розіп’ята Муза» у конструюванні пам’яті культури; на основі текстологічних підходів обґрунтовує вибір назви «Розстріляне відродження» для видання, що його упорядкував Юрій Лавріненко; зіставляє антологію урбаністичної прози «Дванадцятка» з моделлю місцевости, а саме: простежує відображення Львова у книжці.

Не применшено й статусу упорядника: колись — раціонального «збирача», а нині — літературного ґурмана й продюсера. У праці також висвітлено Франкове символічне переписування Шевченка, розважливий літературний менеджмент Антонича, винахідливість Тараса Малковича.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій