Юлія Стахівська. Verde [рослинність]

Березень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
205 переглядів

Київ: Смолоскип, 2015.

Ландшафт мови і мова ландшафту є головними темами збірки Юлії Стахівської. Сорок п’ять віршів постають взірцями певного природного висловлювання, якому властива метафорика органічного світу. Навіть ліричний суб’єкт набуває ботанічних рис: на його нозі («Verde»), з пупка («Vegetatio/рослинність»), «крізь білі крайки <…> нігтів» пробиваються пагінці. Апелюючи до рослин і веґетації, авторка окреслює умоглядні явища, передусім пов’язані з мовленням. Початок життя ототожнено з «першим проліском крику» («Часослов»), спілкування — з «мохом слів» («Raktas, або Ключ»), а щодо імен спостережено, як «у середині кожного <…> голосною насіння звучить» («Secessio нас»).

Людська мова і мова краєвиду, своєрідна «книга природи», конкурують. Приписи, оголошення, узвичаєні фрази породжують іронію. «Задекларуйте усі свої спогади про цей край», — вимагає стюардеса («Рига — Київ»). У верлібрі «Дім, який доглядає Жек» основою оповіді і водночас символом бюрократії є цитата з англійської забавлянки про Джека. Пейзаж, навпаки, є очудненим, ба він навіть опирається аналітичному сприйняттю. Героїня вірша «Репортаж», готуючи журналістське повідомлення про місцину із сосновим «святим воїнством», поринає в казку, по-керолівськи ґротескну.

У творах Стахівської смислова система настільки ж цілісна, як і зображений світ природи. Від образу-стрижня в поезії ніби відгалужуються посилання на нього. Тож якщо Смородинський узвіз названо «звивистим», то у велосипедиста шини «сичали б, як вужі» («Всепроникність»). Так само й погляд персонажа «перестрибує», адже вгорі — небо «заяче» («Кам’янка»). У збірці є і наскрізні символи, приміром, гідра, ототожнена з можливим відновленням («Очеретяний літопис», «З іншого берега», «Парк гідр»).

«Verde» — це спроба «реабілітувати» пейзаж як складник сюжету. Поетка мислить краєвид чи не найістотнішим елементом подієвого ланцюжка. Це засвідчують і динамічні описи: «Тонка гравюра — пагорб над Подолом. / Дереворит листка, штриховка хмизу. / Ми унизу. Трамвай у морду лиже / цю вулицю стабільну і пусту» («Унизу»).

Завершує книжку післямова Маріанни Кіяновської, за змістом, патосом і жанровим означенням («фраґменти») близька до романтичної філософії природи.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій