Хан Канг. Вегетаріанка

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
167 переглядів

Переклала з англійської Анжела Асман
Київ: КМ-Букс, 2017.

Роман південнокорейської письменниці Хан Канг постав із маленької історії «Плід моєї жінки», написаної 1998 року, в якій героїня буквально перетворюється на рослину. Поштовхом до написання історії стало знайомство Хан Канг із творчістю корейського модерніста Лі Санга, зокрема його вислів: «Я вважаю, що всім людям слід бути рослинами». Також ідейним підґрунтям роману стало захоплення письменниці повстанням у південнокорейському місті Кванджу 1980 року. Тоді авторці було дев’ять років, та ця подія вплинула на її розуміння здатности людини до насилля, самопожертви і співчуття.

Власне, романом текст можна назвати умовно. Кожна з трьох частин книжки становить окремий завершений текст. Саме так південнокорейський читач і знайомився з ним. Три частини було опубліковано у 2004–2005 роках у різних літературних часописах. Друга частина «Монгольська мітка» одразу отримала одну з найпрестижніших літературних премій Кореї – Премію Лі Санга. Під однією обкладинкою тексти було вперше опубліковано 2007 року, а за два роки режисер Лім У Сон зняв за романом однойменний фільм. Якщо ж говорити про світовий контекст, то серед семи романів Хан Канг «Вегетаріянку» перекладено найбільшою кількістю мов. 2016 року роман було відзначено Букерівською премією.

У романі Канг вдається до нестандартного ходу: вона не розкриває внутрішнього світу героїні, не створює її, а спостерігає за розвитком ситуації разом з іншими персонажами і читачем.

У першій частині, за якою було названо роман, про Джинг-хай розповідає від першої особи чоловік. Він сам – людина сіренька, примітивна, невибаглива, позбавлена амбіцій, не любить робити зайвих рухів, словом, посередній чоловік, який задля власного комфорту потребував такої ж посередньої жінки. Він зізнається, що одружився із Джинг-хай, бо вона «була без родзинки, але й недоліків не мала».

Не дивно, що за такого посереднього монотонного життя відмова від тваринної їжі дорівнювала резонансному вибухові. На тлі зміни гастрономічних уподобань героїня, подружнє життя якої важко назвати теплим і сповненим любові, починає гидувати близьким спілкуванням із чоловіком, бо відчуває, що від нього тхне м’ясом, і починає ставитися до нього, як до м’яса. Зрештою, рідні запроторюють Джинг-хай до лікарні, сподіваючись, що там її повернуть до «звичного» харчування.

Другу частину зосереджено на безіменному шваґрові героїні. Оповідь ведеться уже від третьої особи. Він, художник, дивиться на героїню як на об’єкт реалізації власних творчих амбіцій крізь призму збоченого почуття прекрасного. Усі його думки зосереджено навколо монгольської мітки (родимки, яка є в новонароджених, але з віком зникає), що чомусь залишилася в дорослої Джинг-хай. Він – режисер-невдаха, який виношує ідею зробити відеосюжет про цю особливість родички, який насправді перетворюється на банальні зносини перед камерою.

Третя частина «Дерева у вогні» (також від третьої особи, але в теперішньому часі) ближче знайомить з Ін-хай, сестрою героїні, яка від дитинства звикла піклуватися про неї і тепер не полишає спроби повернути героїню до «нормального» життя, тому оплачує утримання сестри в лікарні й навідує її. Проте Джинг-хай фактично перетворюється на рослину. Вона перестає їсти, розмовляти, майже не рухається, але щиро радіє сонячним променям і свіжому повітрю. Вона вже настільки відірвана від людської природи, що усвідомлює себе деревом.

Роман не має фінальної крапки, завершення історії винесено за межі тексту. Та чи може бути завершено спробу людини подолати власну природу, перемогти своє тіло? Певну недовіру викликає те, що роман перекладено з англійської, а не з корейської мови. Чи то видавці полінувалися знайти фахівця з корейської, чи то аж так поспішали видати лавреатку Букера–2016.

Та якщо не зважати на цю прикрість, роман вартий уваги бодай тому, що зачіпає тему бажання, сорому і співчуття. Побіжно торкаючись теми вегетаріянства, він допомагає з’ясувати межі людських можливостей: як далеко людина готова зайти заради своїх переконань, чи здатна повністю порвати із тваринними інстинктами, із власним тілом, із власною природою. Хан Канг, як вона розповіла в одному з інтерв’ю, намагалася розв’язати питання можливости/неможливости невинности у світі, де змішано насилля та красу.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Інна Булкіна ・ Лютий 2018
До збірника історика літератури, дослідника Срібного віку, професора Єврейського університету в...
Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...

Розділи рецензій