Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити дракона. Українські революції

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
252 переглядів

Переклав з польської Андрій Бондар
Львів: Видавництво Львівського медіафоруму, 2017.

Збірник репортажів польської авторки Катажини Квятковської-Москалевіч — це книжка про Україну, в якій можливо все, де «з журбою радість обнялась», де навіть посеред безнадійної туги знаходиться місце для жартів, якщо поглянути на історію з дещо іншого ракурсу. Це історії про країну, в якій телевізійним екстрасенсам довіряють більше, ніж правоохоронцям, де політтехнологи працюють на авторитет провладної партії і водночас жертвують «на Майдан», уявляючи себе при цьому доблесними робінгудами. Про країну, де скривджені матері, «тролі»-коментатори, працівники міліції, які з органів втікають на роботу в морг, борються за справедливість — кожен по-своєму наповнюючи це поняття сенсом.

Відмінність України від інших пострадянських держав, на думку Квятковської-Москалевіч, у тому, що варто трохи змістити оптику, аби в безпросвітно сумному розгледіти життєствердне смішне. «Уже не вперше в українській історії без світла в кінці тунелю втручалася характерна трагікомічність, яку марно шукати в Росії чи Білорусі. Там усе однорідне — якщо драма, то по-серйозному: серйозність страждання, архіпелаг болю, епопея муки, Достоєвський, Солженіцин. Тут — сміх крізь сльози, ірраціональний регіт у самому осерді печалі. Гоголь», — зауважує авторка після спілкування з матерями, чиїх доньок зґвалтували й замучили у провінційній Врадіївці, і вони взялися боронити справедливість, зібравшись під «клишоногим Леніним у центрі містечка».

Попри те, що герої книжки живуть і працюють у найпохмуріших містах і місцях, у їхніх історіях крізь морок та депресію пробивається тепло. Попри загальний рівний тон оповіді, у письмі репортерки відчутно приязнь до персонажів, вона симпатизує їм настільки, щоб розчути їхню неприкрашену життєву правду, щоб надати ваги голосам, які за інших обставин не можуть на це розраховувати. Квятковська-Москалевіч досягає неймовірного заглиблення в героїв. Попри це, вона переповідає їхні історії без надривних інтонацій чи бажання підвести читача до певних висновків — вона просто майстерно документує дійсність.

На відміну від інших іноземних журналістів, які писали книжки про Майдан і війну на Донбасі (приміром, «Україна. На межі» фінської авторки Анни-Лєни Лаурен або «Привітання з Новоросії» польського репортажиста Павла Пєньонжека), Квятковська-Москалевіч передає довшу хронологію й розгортає ширшу панораму подій. Її репортажі більше про маленькі революції в українських закутках. Їх описано без патосу епохальних звершень, але без них немислимі Майдани. Революції — це щоденна робота, це вчинки пересічних людей на тлі масштабних Помаранчевого майдану або Евромайдану, як, приміром, боротьба, яку веде несправедливо засуджений чоловік у тюремній камері у той час, коли новообраний президент Ющенко роздає посади «своїм» і рапортує: «Ми не зрадили жодного гасла Помаранчевої революції».

Іще одним героєм книжки є медії. Репортажистка часто наголошує те, як вони транслюють реальність. «“Троє негідників зґвалтували 18-річну дівчину і намагалися спалити її живцем”, — такою була назва новини. Назва повинна привертати увагу — що більше кліків, то вища премія», — пише Катажина в репортажі про Оксану Макар. У цьому ж тексті вона розшифровує сценарій російського телешоу — намагання монетизувати трагедію, обернути її на рейтинґи. В іншому репортажі цитує редактора, який відмовляється публікувати історію мами і доньки, що заробляють на життя проституцією. Мовляв, оповідь занадто депресивна, редактор доручив дослідити, як українські повії вчать англійську, готуючись до приїзду іноземних гостей на футбольний чемпіонат.

Репортажі польської журналістки є ще одним підтвердженням того, що наявні спроби розповісти про Помаранчеву революцію, Евромайдан чи війну на Донбасі у романі чи оповіданні не є переконливими. Дійсність виявляється сильнішою за метафори, сьогодення так добре надається до переплавлення в літературу, що ліпше й не вигадаєш. Читач, який спостерігав описані сюжети на власні очі, відчуває більше довіри до нон-фікшну, до неприкрашеної правди. Реальність сповнено символізму: поіржавілий ракетний крейсер «Україна», що його Янукович хоче продати Росії, Ірина Довгань — «жінка з-під стовпа», чоловік на ім’я Богдан Хмельницький. Квятковська-Москалевіч із журналістським зором, слухом та вмінням структурувати дійсність торкається найглибшого так, що над ним хочеться і плакати, і сміятися.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Галя Василенко ・ Жовтень 2017
«Містична нелогічність випадкового розподілу» — так автор описує наш світ. Хаос і відчуття...
Олег Коцарев ・ Жовтень 2017
У центрі роману з трилогії «Щоденник дезертира» сербського письменника Звонка Карановича — життя...

Розділи рецензій