Богуміл Грабал. Вар’яти

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
177 переглядів

Львів: Класика, 2003.

Про цю книжку нераз випадає чути, що в ній більше перекладача, себто Юрія Винничука, ніж самого автора. Та насправді тут предосить обох. Винничука, який, здається, хоче переписати, а чи дописати Грабала, адже мова відверто не-Грабалова – щоправда, читач, котрий не знає решти текстів одного з найцікавіших чеських письменників XX століття, може, й повірить, що це саме автентичний Грабал. Що з того, що його стиль раптом виявляється підозріло близький до власне Винничукового?

Ті ж, хто прочитають бодай іще щось із Грабалових текстів, – впізнаватимуть витончене авторове іронізування та замилування самим процесом створення сюжету. Геть, здавалося б, банальні розмови в корчмі, сварки покинутої жінки та її колишнього коханця, перемовляння робітників, цілком випадкових людей на вулиці, між якими навіть і не точиться розмова: вони лишень перекидаються словами, – все це несподівано стає літературою. Увесь – як би ми могли його назвати – «непотріб», усе вар’ятство, якого щодня предосить на вулицях Праги, Німбурка, Кладна чи Києва, – виявляється сюжетом.

Проте за цим усім стоїть щось інше, ніж потреба самого тільки письма, яке привласнює собі чужі історії. Навіть більше: саме у «Вар’ятах», здається, Грабал хоче бути передовсім не письменником, а одним із персонажів, просто людиною, причетною до всього, про що мова. Письмо – тільки засіб, завдяки котрому можна говорити про тих, кого навіть і «маленькими людьми» не назвеш, чия присутність у літературі (!) може обурити естетів. Грабал не шкодує читача, в тому розумінні, що не «фільтрує» життєвих досвідів: про це варто б писати, а про це – ні. Пише про те, що особисто для нього є цінним, стверджує, що його персонажі – всі вони дуже виразні й живі – теж заслуговують любові. Хоч як вони лаятимуться та «негідно поводитимуться» – для автора це не більше, ніж умовність. Він буде поруч, стане учасником їхніх розмов та пиятик; вар’юватиме й підсміюватиметься, хоча гумор його часто переходитиме в чорний, а світ нераз демонструватиме свою абсурдність. Але в ньому треба вміти витримати, хай навіть доведеться стати для-всіх-вар’ятом. Грабал цього не боїться, хіба що сумує: він надто добре знає такий стан, але водночас усвідомлює, що все одно не можна здаватися. Натомість час писати хроніку щоденности, в якій уже не зосталося нікого, крім «вар’ятів».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Галя Василенко ・ Серпень 2018
Роман скидається на величезне нестале рівняння, де відомі невідомі урівнено із повсякчасним...
Орися Грудка ・ Серпень 2018
У творі є порівняння із загадкою Сфінкса, що відсилає і до таємничого імені головної героїні. От...

Розділи рецензій