Андрей Котлярчук. «В кузнице Сталина»: Шведские колонисты Украины в тоталитарных экспериментах ХХ века

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
118 переглядів

Москва: РОССПЭН, 2012.

Нову монографію Андрея Котлярчука присвячено соціяльним експериментам, які совєтська влада здійснювала щодо шведів-поселенців села Старошведське (нині село Зміївка на Херсонщині).

Автор стисло подає історію появи й існування шведських колоністів на півдні України в добу Російської імперії: від Єкатєріни ІІ і до революції. Дослідник пише, що переселенці були нащадками мешканців острова Даґо, які в XVI–XVIII століттях належали до шведської політичної нації. Це позначилося на їхній високій правовій культурі. На відміну від решти селянського світу, шведи прагнули вирішувати конфлікти з владою – імперською та совєтською – насамперед за допомогою пера, а не сокири.

Як доводить автор, старошведи, привілейовані чужоземні колоністи в імперії Романових, підтримуючи сталі культурні зв’язки з історичною батьківщиною, мало що здобули, ставши нацменшиною УССР. Політика коренізації слабо на них позначилася. Це було зумовлено і матеріяльною неспроможністю влади втілити лозунґи коренізації на практиці, і тим, що більшість культурних потреб мешканці Старошведського задовольняли завдяки тісним контактам зі шведським Червоним Хрестом і Швецією. Механічно засвоївши риторику вдячности «неньці-Україні» за право на самовизначення, замість попередньої лояльности до «матушки-Росії», шведи через заможність, освіченість і релігійну консервативність рішуче не вписувалися в категорію звільнених та зігрітих революцією, а раніше гноблених нацменшин. Єдина справа, яку большевики допомогли вирішити старошведам, – це питання релігійного унезалежнення від сусідніх німецьких колоній. У 1920-х роках у селі було створено окрему лютеранську парафію, якої не було відкрито за Романових.

Неврожаї 1927–1928 років спонукали мешканців повернутися до Швеції. Автор уважно простежує прояви колективної правової культури українських шведів у цій ситуації. У справі своєї рееміґрації вони вдало використали наявні суперечності між владними органами УССР та центральними установами в Москві. Також дослідник звернув увагу на резонанс цих подій у шведському суспільстві й медіях.

Це стосується і повернення на початку 1930-х років до України частини старошведів, які з різних причин не змогли натуралізуватися в Швеції. Андрей Котлярчук зазначає, що разом зі шведськими комуністами тоді повернулося близько 300 осіб (замість понад 800, які виїхали з УССР). Створивши червону артіль «Шведкомпартія» і повторно, попри закон, надавши колонії статус сільради, совєтська влада прагнула використати шведів ув аґіткампанії за кордоном, де вони мали би поширювати інформацію про успіхи соцбудівництва в СССР.

Як зауважує дослідник, кампанія швидко зазнала невдачі. В умовах Голодомору шведські поселенці, не знайшовши підтримки з боку большевицької влади, знову звернулися по допомогу до Швеції. Граючи на суперечностях ГПУ і Торгсіну, повідомляючи через листи про реальну ситуацію в совєтській Україні, вони знову зуміли зберегти життя колонії, отримавши підтримку зі Швеції. Водночас листи мешканців Старошведського до родичів і вимоги нової рееміґрації створили неґативне реноме сталінському СССР у шведській пресі.

Влада врахувала свої помилки під час Великого терору, коли місцеві урядовці організували проти шведських переселенців національну репресивну кампанію. Тоді контакти шведів із неурядовими організаціями, дипломатичними представництвами та листування з родичами було унеможливлено. Спільнота зазнала чималих людських жертв, а її колективну згуртованість було зруйновано. Перед війною поселення позбавили статусу сільради, а також зліквідували національні шведські інститути. Політика коренізації щодо шведів завершилася, а від 1938 року розпочалася політика русифікації, ключовим елементом якої було закриття шведської школи.

Під час нацистської окупації України Старошведське знову перетворилося на сцену соціяльної інженерії. Адміністрація Райху надала всім мешканцям села статус фольксдойчів. Поселення хотіли використати для створення ідилічного образу маленької шведської колонії під владою могутнього Райху. Як зауважує автор, це мало популяризувати образ Великої Німеччини у Швеції. Певний час нацисти планували і навіть частково реалізовували поїздки шведських журналістів до Старошведського. З низки причин, пише історик (як-от через неможливість приховати факти Голокосту), ця піяр-кампанія зазнала невдачі.

26 жовтня 1943 року мешканців селища було евакуйовано перед наступом військ РСЧА. До останнього прагнучи зреалізувати за допомогою осілих у Польщі шведів власну расистську програму, нацисти виявили подібність до совєтської влади в прихильності до соціяльних експериментів.

Після війни шведів накрила нова хвиля репресій. Совєтська влада продовжила розпочатий іще під час Великого терору проєкт нормалізації. Ставлячи українським шведам у провину отримання посвідчень фольксдойчів і зумовлені цим соціяльні привілеї в період війни, представники сталінської каральної машини вислали їх до ҐУЛАҐу в Комі АССР. Саме тут, у нелюдських умовах, позбавлені зимового одягу, отримуючи мізерне харчування і залучені до важких робіт із заготівлі лісу, ті мешканці Старошведського, які вижили, перетворилися на справжніх совєтських людей.

Різні групи шведів перебували в Комі до 1947–1954 років. Частина з них знову повернулася в Україну, де зустрілася з новими українськими поселенцями, висланими із Західної України та Польщі.

Книжку завершують невеселі авторові роздуми про сучасне культурне становище шведів села Зміївки, молоде покоління яких уже не знає мови своїх предків, а також зауваження про специфічну політику пам’яті в Україні, де, з одного боку, відкривають пам’ятники жертвам репресій 1930-х років, а з другого – як-от на Херсонщині – вшановують організаторів сфальсифікованих процесів над «шведськими шпигунами», які зуміли зробити собі кар’єру в СССР і яких новим співробітникам українських силових структур ставлять за взірець для наслідування.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій