Стэфан Крыстафер Роўэл. Уздым Літвы: Паганская імперыя ў Цэнтральнай і Усходняй Еўропе, 1295–1345

Лютий 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
263 переглядів

Пераклад з англійскай Алєся Мікуса
Мінск: Медысонт, 2015.

Чи «литовський імперіялізм» був аж такий лагідний при підкоренні білорусько-українських земель? Як затиснуті, з одного боку, між католицькими Тевтонським орденом, Польщею і Мазовією, а з другого боку, православними руськими князівствами східні литовці-язичники — аукшайти та жмудини (жемайти) — зуміли відвоювати своє місце під сонцем і не вивітритися з історії, як споріднені з ними західні балти — пруси та ятвяги? Ба, вони стали ключовим реґіональним гравцем. Як у XIII–XIV століттях на північному сході Европи утвердилася й розрослася велика держава з правителями-поганами, яка вправно маневрувала між тодішніми християнськими геополітичними потугами й татарами? На ці запитання дає відповіді британець Стефен Кристофер Ровел у праці «Підйом Литви».

Книжка вперше вийшла в Кембриджі 1995 року. Про її вагу для литуаністики свідчить бодай те, що відтоді її ще тричі було перевидано англійською і один раз литовською. Те, що тепер з’явився її переклад білоруською, не дивно: Велике князівство Литовське (ВКЛ) є наріжним каменем для білоруської самосвідомости, адже саме в ньому викристалізувалася етнічна окремішність білорусів і саме білоруські землі з часом стали ядром цієї великої балто-слов’янської держави, а руська (старобілоруська / староукраїнська) книжна мова стала в ній актовою.

Ровел, однак, дає радше «литвоцентричну» версію початків ВКЛ. Руський (білорусько-український) чинник був важливий для зростання та могутности держави, однак головну роль у тому, що вона наприкінці XIII — в першій половині XIV століття здобула міжнародне визнання, відіграли передусім литовці-язичники. «Нові землі приєднувалися до Литви частіше через війну, ніж через шлюбне ложе», — стверджує автор, аналізуючи експансію на руські князівства за панування Ґедиміна (роки життя прибл. 1275–1341), хоча й віддає належне ролі династичних шлюбів його дітей із сусідніми польськими та руськими правителями-християнами. При одруженні чи заміжжі вони приймали православне або католицьке хрещення. Загалом Ровел зазначає, що історики ще належно не оцінили впливу вольових литовських князівен на тодішні політичні розклади в реґіоні.

Правлінню Ґедиміна (з розлогими екскурсами в часи його попередників — Міндовґа, Тройдена й Вітеня) присвячено левову частину монографії. Ровел не робить собі клопоту з того, що письмових джерел про цей період історії ВКЛ обмаль. Він вправно оперує тими, що є, іноді вдаючись мало не до текстологічних розслідувань. Такою, зокрема, є лінія приєднання до ВКЛ Волині та Київщини. Висновок: литовці опанували Південно-Західну Русь і взяли Київ між осінню 1322 року і травнем 1323 року, тобто на декілька десятиліть раніше, ніж заведено вважати в історіографії. Тут автор полемізує з твердженнями Володимира Антоновича. Уривки з джерел, що підтверджують його версію про здобуття Києва, Ровел оформлює в окремий додаток наприкінці книжки.

Історик детально описує маневрування литовського князя між Папою Римським і Патріярхом Константинопольським, сусідніми католицькими та православними князями. Чому Ґедимін, дбаючи про окрему православну митрополію для православних русинів, яких серед його підданих ставало щораз більше, і спорудження католицьких храмів для прибулих із Заходу купців та ремісників, так тримався язичництва? «Ґедимін ніколи не вважав хрещення за найважливішу справу, — вважає Ровел. — Він розумів переваги належности до християнського світу, але цінував і переваги життя без його обмежень. Коротко кажучи, Ґедимін відмовився хреститися, бо зрозумів, як багато можна виграти, не випускаючи з рук козиря: можливости навернутися у християнську віру, римо-католицьку чи грецьку православну». В іншому місці він додає: «Великий князь зрозумів, що розквіт його держави залежить від міцної влади, яка здатна балансувати, ходячи по лезу між Сходом і Заходом, язичниками, католиками і православними».

Ґедимін, за якого ВКЛ зміцнилося і який фактично став засновником литовської великокнязівської династії, помер язичником. Офіційне утвердження християнства в Литві відбулося лише за його онуків Яґайла й Вітовта.

Засада великих князів литовських «новин не уводим, а старин не рухаєм», якої вони дотримувалися, приєднуючи руські землі, і яка була одним із чинників відносно легкої й успішної експансії ВКЛ на Південь і Схід, по-справжньому вкорінилася аж за наступників Ґедиміна, починаючи від Ольґерда, наголошує Ровел. Одна з ключових авторових тез: «Вплив русинів на литовське суспільство почався через шість десятиліть після того, як Велике Князівство почало зміцнюватися».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Аляксандр Белы.
Аляксандр Белы 3 лютого 2017 року, 21:42

вітаю нашых паўднёвых братоў і суседзяў! я гісторык кухні Беларусі і Літвы, . маю такое пытанне: ці ёсць ва Ўкраіне рэцэнзенты, якія аглядаюць навінкі каля-кулінарнай літаратуры? хачу даслаць ім на агляд сваю кнігу "Літвінская кухня", бестелер беларускай электроннй кнігарні kniharnia.by. з папяровым кнігавыданнем у нас тут усё моцна заціснута, вось пачало развівацца электроннае. спасылка на кнігу ў кнігарні вось: http://www.kniharnia.by/catalog/dlya_doma_i_adpachynku/litvinskaya_kukhnya/

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій