Виктор Малахов. Уязвимость любви

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
274 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2005.

Нова книжка київського філософа Віктора Малахова містить низку есеїв і статтей, здебільшого друкованих раніше в різних виданнях. Історична вертикаль книжки доволі глибока: вона тягнеться від сучасности до пластів індивідуального досвіду 1960-х та 1970-х і далі до глибин традицій: міської, національної, вселюдської.

Тематика книжки розмаїта: мов старий будинок, вона має безліч явних і потаємних кімнат. Одна з кімнат – «етична» (есеї «Етос філософії», «Три етики: до типології етичної свідомости»), інша – «естетична» («Художній образ як феномен культури»), у ще одній – священна тиша мовчання та молитви («Слово та безмовність у давньоруській культурі», «Мовчання в діялозі – діялог у мовчанні»).

Декілька есеїв мемуарні: у них говорить в’язка й щільна пам’ять філософа, в якій події та кадри дають відчути дихання епохи шістдесятих і сімдесятих, підпільного Києва інтеліґенції. Таким є есей «Епоха джазу прийшла в Україну» – напівджазовий, як і саме «синкоповане життя» відлиги, він розповідає про духовний ритм молодих людей, які входили у філософію, про чутливість, майже тілесність їхньої свідомости, про «дух, що розквітав <…> дивовижними чуттєвими кольорами», про «оголеність плоті в світі, оголеність душі в тілі».

Низка есеїв є ніби авторовою розмовою з Паскалем, Сковородою, Бубером та Бахтіним, Генріхом Батіщевим, Сєрґеєм Авєрінцевим.

Ще декілька есеїв присвячено онтології Києва. Тут авторова філософія звільняється від тісних меж поняттєвої мови: мислення стає немовби подорожжю просторами та часами, набуває кольору, щільности й звуку. Такими є есеї «Філософія в місті (Міська онтологія та філософська свідомість)» і «Київські медитації»: у них постає образ міста як космосу, в якому послаблюються зв’язки «ґрунту та крові» й «важлива не так укоріненість, як долученість», у якій лабіринти спілкування можуть щохвилини спричинитися до нових подій.

У книжці зачіпає стиль Віктора Малахова: м’який, інколи зворушливий, інколи іронічний, стиль теплої медитації, стиль тихої бесіди. Йому не властиві аґресія чи поза; його стихія – вода й повітря, а не вогонь чи залізо. Цей стиль природний, у ньому майже немає дистанції, це не стиль воїна чи будівничого, що споруджує захисні мури, а радше стиль прочанина, котрий крізь ці мури проходить, мов крізь повітря.

Прочанин стоїть на відкритому просторі, вразливий для пострілу; у цій вразливості любові – його сила та його інтриґа.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій