Osteuropa 2015, № 4. Unter Beschuss. Freunde und Feinde im Osten Europas

Березень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
433 переглядів

Автори квітневого числа часопису «Osteuropa», названого «Під обстрілом. Друзі і вороги у Східній Европі», аналізують аспекти російсько-українського протистояння. Німецький політолог Андреас Гайнеман-Ґрюдер зазначає, що російську політику в Україні трактують у різний спосіб («Уроки українського конфлікту. Стокгольмський синдром прихильників Путіна»). Одні вбачають у ній вияв наступальної зовнішньої політики, другі  — оборонної та ситуативної, що має запобігти внутрішнім суперечностям. Від вибору інтерпретації залежить відповідь Заходу на дії Росії: розрядка, стримування і залякування або промоція змін всередині російського режиму. Зрештою, ЕС, НАТО і США мають узгодити спільну мету щодо Росії, України та інших пострадянських країн. А також межу, до якої вони готові дійти у досягненні цілей.

У відповідь на березневу публікацію Ярослава Цвєка-Карповіча, Зузани Новак та Якуба Ґодзімірського «Влада трубопроводу. Російська енергетична політика і ЕС» Ролянд Ґетц у репліці «Дешевий газ для російських друзів? Факти замість теорій» пише, що міркування «тріо польських авторів» не витримують жодної критики. Німецький науковець упевнений, що ціна за російський газ, яку платять держави, залежить від умов ринку, а не від улесливости щодо Москви.

Особливості економічної галузі в Росії досліджує Алєксандер Лібман (Фонд науки і політики, Берлін) у статті «Фраґментарна наука. Економічна галузь в Росії та її політичний вплив». Він доходить висновку, що лише невелика частина російських економістів бере участь у міжнародних дебатах, а більшість обмежується внутрішніми дискусіями. Водночас величезна маса викладачів економічних факультетів за межами Москви і Санкт-Петербурґа має щонайбільше еклектичні знання.

Соціологиня та журналістка Кароліна Віґура (Варшава) вбачає у поразці Броніслава Коморовського на президентських виборах 2015 року в Польщі дискредитацію всього покоління «круглого столу» («Вигоріле покоління. Польські президентські вибори 2015 року»). Перемога раніше невідомого Анджея Дуди від консервативної партії «Право і справедливість», а також успіх позасистемного кандидата Павела Кукіза в першому турі доводять: за обгорткою польської економічної заможности і стабільности ховаються розчарування та гнів.

Норвезький науковець Штефан Ґенцлє зіставляє Стратегію Балтійського реґіону і впроваджену 2011 року Дунайську стратегію («Дунайська стратегія Европейського Союзу. Макрореґіональний підхід у багаторівневій політиці ЕС»). Ця друга передбачає міжнаціональну співпрацю у сферах транспорту, економіки, захисту довкілля та культури. Однак не варто очікувати від ЕС її суттєвого фінансового забезпечення, а також створення нових інституцій. Успішність Дунайської стратегії залежить насамперед від налагодження реґіональної співпраці та її координації.

Російський антиамериканізм, сформований із глибокої образи і колективної неґативної ідентичности, становить вибухову суміш антизахідних ідей та комуністичної ідеології, як стверджує директор московського «Лєвада Центру» Лєв Ґудков у статті «Антиамериканізм у путінській Росії. Нашарування, специфіка і функції». Система путінської пропаґанди віртуозно використовує його для подолання протестів щодо результатів виборів 2011 року, виправдання анексії Криму та війни на Донбасі.

Історик і культуролог Ілья Яблоков (Університет Лідса, Велика Британія) згадує, що довгий час конспіративні теорії вважалися «релігією для душевнохворих» («Вороги, зрадники, п’ята колона. Російські конспіративні теорії української кризи»). Нині ж вони перемістилися в центр російської політики, суспільства та видавничої справи, і їх використовують як інструмент влади. Конспіративні теорії розколюють суспільство на «сліпу» більшість і затавровані меншини, створюють штучних «зрадників» та «ворогів», надаючи режимові леґітимности. Пропаґанда зробила свою справу: все менше людей у Росії мають здатність тверезо аналізувати події.

Професор Карлового університету в Празі Еміль Сулейманов на прикладі Дагестану описує цілі та засоби джихадистських угруповань («Джихадисти в Дагестані. Клани, компроміси, нечесний бізнес»). Часто вони атакують борделі чи казино, що відповідно до поглядів салафітів вважаються «гріховними місцями». Пристосовуючись до очікувань місцевого населення, вони прагнуть підвищити свій статус і забезпечити солідарність з іншими салафітами.

Про долю переселенців із Донбасу міркує співзасновниця берлінського Інституту міґраційної політики Ольґа Ґуліна («Війни більше немає. Біженці зі Сходу України»). Загалом від початку бойових дій понад 2 мільйони людей зі Сходу України залишили домівки. Третина переїхала до інших місць на Донбасі, третина — до інших реґіонів усередині України, ще третина — за кордон, переважно в Росію. Певною мірою Росія і Білорусь сприяли міґрації, поселенню та одержанню права на працю. Проте очевидно, що Росія використовує біженців відповідно до цілей власної зовнішньої політики. У цій ситуації головне завдання України — дати раду із понад мільйоном внутрішніх переселенців.

Децентралізація в Україні є темою статті політологині Наталії Шаповалової. Покроково відтворюючи хід подій — від затвердження плану дій, що передбачає обмеження центральної влади і посилення місцевого самоврядування, до необхідности конституційних поправок, — дослідниця пророкує децентралізаційним реформам успіх за умови суттєвих інвестицій у комунікації та інфраструктуру. Два українські мегаполіси — Харків і Дніпропетровськ — перебувають у центрі розвідок політологині Тетяни Журженко («Війни за пам’ять. Політика пам’яті у пострадянському Харкові») та історика Андрія Портнова («Нове серце України? Дніпропетровськ після Евромайдану»). Харків — як місце запеклих зіткнень проросійських і проукраїнських груп, суперечних історичних поглядів, периферії і центру, які зрештою мають прийти до діялогу. Дніпропетровськ — як конгломерат української, російської, радянської і єврейської культур, «столиця» мільярдера Ігоря Коломойського та групи «Приват», колиска нової форми українського політичного націоналізму, цілком сумісного з російською мовою спілкування, російською та єврейською національними ідентичностями.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій