Петко Мангачев. Украинската емиграция в България през периода между двете световни войни (1918 г. – 1944 г.)

Листопад 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
220 переглядів

София: Комбис, 2011.

Монографія болгарського журналіста й історика Петка Мангачева – це перша фундаментальна праця про українську еміґрацію у Болгарії міжвоєнного періоду. Тривалий час ця тема не мала належного висвітлення, перебуваючи в затінку вивчення російської еміґрації у країнах Центральної та Південно-Східної Европи. Сьогодні ця тенденція змінюється. Темою зацікавилися і в Україні, й у Болгарії.

Подаючи історичну ретроспективу болгарсько-українських культурних узаємин, дослідник відзначає, що започатковано їх іще в Київській Русі. У заявленому в заголовку праці міжвоєнному періоді багато уваги приділено діяльності українських громадських організацій: «Українській Громаді», «Українській Раді у Болгарії», а також «Українському товариству у Болгарії». Окремий розділ присвячено українським періодичним виданням діяспори, де проаналізовано найзнаковіші публікації.

Книжка дає доволі чітке уявлення про ступінь інтеґрованости української еміґрації до болгарського суспільства. Цьому сприяють не лише докладне висвітлення громадської діяльности еміґрантів, а й залучені матеріяли болгарської преси, документи міністерства внутрішніх справ Болгарії, котрі дають змогу зрозуміти особливості тодішнього культурного, соціяльного та політичного середовища у цій балканській країні, ставлення влади до української громади та окремих її представників тощо.

Незаперечною заслугою Мангачева є те, що він запровадив у науковий обіг чимало історичних джерел, котрі безпосередньо стосуються різних аспектів життя української громади у Болгарії. Серед них – документи Центрального державного архіву республіки Болгарії, Архіву Болгарської академії наук, Історичного архіву при Народній бібліотеці Святих Кирила і Методія, а також матеріяли видань української громади – «Українсько-болгарських вістей», «Українського слова», «Гуртуймося». Чимало джерел історик опублікував в ориґінальному вигляді, що уможливлює дальше спеціяльне вивчення різних питань, пов’язаних із цією проблематикою.

Прагнення неупереджено й об’єктивно розкрити тему спонукало дослідника до рясного цитування історичних джерел. Щоправда, історик не завжди вдається до аналізу тих або тих явищ і подій, обмежуючися лише констатацією фактів. Коментування цитат часто нерозгорнуте й поверхове. Як приклад цього можна навести характеристику публікацій болгарської газети «Светлоглас» про відносини софійського уряду з Гетьманатом у 1918 році [с. 213] або розкриття діяльности «Української громади» у 1921 році [29].

Вибираючи для своєї розвідки публіцистичний стиль, автор вочевидь розраховував не на самих тільки фахівців, а на читацький загал. Проте це не знижує високого наукового рівня праці, корисної не лише для спеціялістів-істориків, а й для дипломатів, філологів, журналістів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Опитані досить відверті в проговорюванні минулого, однак вони цензурують себе, коли йдеться про...
Максим Карповець ・ Вересень 2016
Число білоруського часопису присвячено одній із ключових подій в історії Великого князівства...

Розділи рецензій