Алена Сибирякова. Украина. Точка G

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
157 переглядів

Київ: 2012.

Означена як роман, ця книжка є колажем із кількох жанрів: фантастичного детективу, туристичного путівника, гастрономічних нотаток, подекуди навіть «chick lit», але чи не найвартіснішим її виміром є своєрідний підвид поціновуваної у наш час «усної історії». Відтворювати минуле за розповідями безпосередніх учасників історичних подій – справа фахових істориків, фіксувати сьогодення – журналістів і блоґерів. Найвірогідніше, що саме за свідченнями у блоґах відтворюватимуть картину нашого часу, натомість панівний жанр «доблоґової» епохи – байка, оповідка. Не дарма перша аналогія, яка спадає на думку після прочитання «Точки G» – «Байки кремлівського диґера» Єлєни Трєґубової. В обидвох випадках байками обростає скелет, ім’я котрому – Bildungsroman, роман виховання: юна й помірно наївна протагоністка потрапляє у світ влади й випробовує себе на здатність опиратися її демонам. Сибіряковій на це потрібно більше зусиль, адже, на відміну від захищеної професійним статусом журналістки Трєґубової, вона – політтехнолог, представниця, за романним означенням, «професії, якої нема».

Патосних узагальнень 1990-ті ще дочекаються, як і будь-яка інша героїчна епоха, проте чи не своїм ґротеском вони цікаві, якщо дивитися у ширшій історичній перспективі? І тим ціннішими є ці байки, анекдоти про передвиборні кампанії у мажоритарних округах для розуміння країни та суспільства, яке образливо просто підвести до потрібних рішень.

Авторка переплітає реальну оповідь про своє становлення як політтехнолога з детективним сюжетом, у якому задіяні новий вид зброї, інфернальне телешоу, а реальні люди – друзі й сучасники Сибірякової, постають не просто як герої цього напівмемуарного тексту, але й дійові особи детективу, немов у сні, прибираючи позірно парадоксальних і фантастичних амплуа. Водночас демонізація телебачення неминуче відсилає до, певно, першого з низки подібних текстів на постсовєтському просторі – «Generation П» Віктора Пєлєвіна. Можливо, майбутні дослідники об’єднають їх усіх у великий масив під умовною назвою «Про великий похід гуманітарів у політтехнологи», адже найвідоміші «зірки» цього ремесла, надто з Росії, справді мають добру гуманітарну освіту, вирізняються парадоксальним мисленням і в кожного з них колись наступав момент усвідомлення, що «симулякр» – не просто розумне слово, але й спосіб заробляння великих грошей, а екстраваґантністю можна вражати не лише студенток філології, а й олігархів. Із цього масиву «Точка G» вирізнятиметься тим, що нібито прагне таки поставити крапку, вже якщо не на епосі політтехнологій, то принаймні на зачарованих на цю епоху текстах: бо ж у підсумку виявляється, «наївні дівчата» краще радять собі з магією грошей та влади, а показний цинізм, роздмухування щік і розмови про трансцендент їхніх верґіліїв, учорашніх жерців, втрачають свою демонічну силу й щораз більше нагадують патос «духовно багатих дів» – чим вони, здається, й були від самого початку.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Квітень 2018
Візуальний супровід тексту забезпечують світлини Валерія Мілосердова – фотографа, який здобув...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...

Розділи рецензій