Олександр Зайцев. Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки). Нариси інтелектуальної історії

Грудень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
3228 переглядів

Науковий редактор Ярослав Грицак
Київ: Критика, 2013.

Монографію львівського історика, професора Українського католицького університету Олександра Зайцева присвячено одній із найчастіше обговорюваних, але найменш фахово досліджених тем новітньої історії України – генезі та розвитку радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби. Свідомо дистанціюючись від багатолітніх публіцистичних дискусій про те, чи були діячі з-під прапора ОУН героями звитяжної боротьби за незалежність, а чи схильними до тоталітаризму екстремістами або й фашистами, автор зосереджується на проблемі співвідношення загальноевропейських тенденцій і специфічно місцевих властивостей у феномені українського інтеґрального націоналізму – ідейно-політичного руху, що сформувався у 1920-х роках головно на Галичині та в середовищі української політичної еміґрації і був представлений трьома основними напрямами: Дмитром Донцовим та його послідовниками («чинний націоналізм»), Організацією українських націоналістів («організований націоналізм»), Фронтом національної єдности Дмитра Палієва («творчий націоналізм»). У семи розділах книжки, що в них, окрім історії питання та методологічних і теоретичних засад дослідження, всебічно проаналізовано ідеологію та, певною мірою, практики цих трьох напрямів, а також погляди їх критиків із консервативного, демократичного та комуністичного таборів, дослідник, послуговуючися, серед іншого, теорією політичних релігій, показує, що український інтеґральний націоналізм, по-перше, витворював власний символічний універсум із розгалуженою системою мітів і ритуалів, за стрижень якої правив палінгенетичний міт – міт нового народження нації в націоналістичній революції та новому світовому порядку, заснованому на пануванні здорових і сильних націй та рас; по-друге, як і інші европейські інтеґралістські націоналістичні (зокрема фашистські) рухи, був ідеологією закритого суспільства, схильною до тоталітаризму та сакралізації політики, але так і не перетворився на викінчену політичну релігію. Крім того, автор доводить, що хоча український інтеґральний націоналізм назагал можна тлумачити як різновид фашизму (надто в рамках історії ідей), але таке потрактування матиме невисоку евристичну цінність, натомість набагато доцільнішими для українського випадку (та решти подібних) є описові моделі консервативної революції (для Донцова), а надто усташизму (для ОУН) – особливого типу революційного інтеґрального націоналізму, що постає за чужинського панування і прагне здобути в перебігу визвольних змагань власну авторитарну національну державу й утримати її всіма доступними засобами, аж до терору.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Єгор Брайлян ・ Листопад 2017
Бестселер британського історика та журналіста Ніла Ферґюсона присвячено вирішенню одвічних питань:...
Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...

Розділи рецензій