Оксана Кісь (заг. ред.). Українські жінки у горнилі модернізації

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
398 переглядів

Харків: КСД, 2017.

Злам ХІХ–ХХ століть – словосполучення заледве випадкове. Саме «злам» – надтріснутий шов у лінійному часі, який означує перехід до нових акторів на соціяльній сцені і нових героїв історичних саг. На цьому зламі раптом помічаємо просту людину. Не знатну особу, без ресурсу влади чи значного майна. І, поки придивлялися до цього Іншого, розгледіли й Іншу – не з чийогось роду, не коханку великих, не присталу до визначної чоловічої постаті, а просто жінку. Коли час тріснув між ХІХ і ХХ століттями, виявилося, що людина може бути варта уваги сама по собі – її побут, щоденні маршрути й рішення. Так із тіні суто чоловічої історії почала виходити жіноча історія.

Цікаво, що комунізм від самого початку був примарно феміністичним. Принаймні на рівні ідей жінка могла стати поряд із чоловіком і за верстатом, і на виборчій дільниці. І хоч на виборчій дільниці всі однаково рівно не стояли, виведення жінки на передову соціяльного життя передбачалося. По-справжньому це відбулося наприкінці Другої світової війни та в перші повоєнні роки, коли чоловіки переважно були на фронті і не було іншого виходу, як допустити жіноцтво до керівних осередків. Прив’язку жінки до чоловіка, родини і кухні большевизм розглядав як залишок буржуазної доби, а тому, бодай про людське око, її треба було зліквідувати.

Добірку текстів, що препарують становище жінки на межі ХІХ–ХХ століть, уклала дослідниця Оксана Кісь. Її науковий доробок про статус української жінки в традиційній українській культурі означеного періоду є потужним дослідженням жіночої історії в Україні. До збірника увійшли тексти, що виопуклюють жіночу долю в просторі галицької інтеліґенції, селянській родині (з аналізом усіх реґіонів), освітянському процесі, Першій світовій війні, большевицькій емансипації і тому, що з неї вийшло. Висвітлено ґендерну політику совєтських 1930-х і жіночий досвід Голодомору; участь жіноцтва в політичному міжвоєнному житті на Галичині; долі жінок-підпільниць, жіночий досвід під час нацистської окупації. Завершує збірник окреслення технік виживання українок у ҐУЛАҐу. Це видання із точковими і доволі глибинними дослідженнями, які намагаються ввести жінку в хронологію української історії.

Якщо деякі статті особливого подиву не викликають, то з іншими доводиться переборювати в собі упередження. Приміром, подружні стосунки в українській селянській родині – це детально виписана історія, знайома нам ледь не змалку. Це знайомство відбувалося через приказки, народні пісні, літературу – жінка в статусі присвійного займенника до чоловіка, її неспроможність існувати поза шлюбом. Хоча й тут авторка дивує нас винятковою для Европи правовою базою: жінка була єдиною володаркою свого весільного посагу, чоловік мав право лише користуватися ним, але не розпоряджатись. Або ж вплив освіти на емансипаційні процеси – деталізований огляд із кейсовою історією. Для розуміння більшости текстів у збірнику достатнім буде базове знання про статус жінки в Російській імперії. Проте базові знання втрачають силу із текстами, присвяченими жінці епохи большевизму і Совєтського Союзу, бодай через дбайливу ідеологізацію періоду.

Про большевицький емансипаційний експеримент міркує Марина Вороніна. Вона досліджує образ і реальне становище «нової совєтської жінки» у 1930-х роках. Ці два тексти, представлені у збірці один за одним, є цікавим оглядом того, як совєтська жінка примарно отримала модерний пакет прав. На запитання, чи вдалося їй скористатися ним уповні, відповідають долі подальших поколінь совєтських, а почасти і постсовєтських жінок (ця відповідь найчастіше неґативна). Але витоки цієї емансипації часом вражають, чим користується авторка, конструюючи свій наратив про совєтський фемінізм.

Хоч і хотілося б сказати, що жертв режиму неприйнятно ділити за ґендерною ознакою, адже помирали та скривджені були і чоловіки, і жінки, текст Кісь про жіночу долю в часи Голодомору виявляє жаску ексклюзивність жінки в часи колективізації. Попередні соціяльні утиски множить лихо голоду. Відповідно, техніки виживання та порятунку дітей (що залишалося радше жіночим обов’язком) різняться від загальновідомих, адже знаємо історію здебільшого з чоловічої перспективи. Натомість текст пані Кісь про жінок у ҐУЛАҐу в дечому викликає запитання: часто описувані поневіряння ув’язнених були однакові і для чоловіків, і для жінок. Недостатнє харчування, хвороби, тяжка праця були спільні. Авторка описує деякі нюанси суто жіночого табірного життя, але вони залишають відчуття недоказаности. Здається, ця тема ще потребує глибшого дослідження. Хоч варто зазначити, що жіночих спогадів про табірне життя залишилося критично менше, і про винятково жіночі аспекти (як-от пологи, материнство, менструальний цикл) в них ідеться рідко.

Мабуть, найкритичнішим та найконфліктнішим текстом у збірнику є стаття Марти Гавришко про жінок-підпільниць. Національне підпілля – тема, що обросла багатьма ідеологічними шарами. Слава партизанського підпілля і злочинність підпілля національного міняються місцями за часів незалежности України. Героїзм та звитяга – саме так заведено описувати діяльність ОУН. Звинувачення в її бік часто прирівнюється до зради національних інтересів. На лезі цього ножа виписано історію жінок, які не лише зробили вагомі внески в розвиток національного підпілля, а й часто були його жертвами. Питання зґвалтувань «своїми» – це питання життя і смерти ідеології власне «своїх». Ґвалтування – це не просто злочин. Він має довгостроковіші наслідки, аніж інші тілесні ушкодження. Проговорювання сексуального насилля щодо своїх колежанок у національному підпіллі – це осквернення ореолу цнотливої ідейности ОУН. Про це не говорять в академічних колах (авторка мала проблеми із захистом дисертації через ці історії), і про ці історії часто не говорять і самі жертви – жертви взагалі рідко говорять, але значно складніше артикулювати те, що твій нападник – той, кого вважають за героя.

Окрім безперечної приємности читати ці тексти, таки виникають деякі запитання. Перше, що спадає на думку, – відсутність чоловічих імен серед авторів. І це критично. Бо доки вважатиметься, що нехай самі жінки займаються своїми ґендерними питаннями, доти вивчення цих питань рухатиметься зі швидкістю равлика. І друге: для ширшої авдиторії ці тексти є «стильовонедоступними» (або важкодоступними). Дещиця науково-популярности була би доречна.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Оксана Кісь.
Оксана Кісь 26 квітня 2018 року, 23:21

Дякую за увагу до нашої колективної праці! Щоправда, обидва прикінцеві закиди (відсутність чоловіків серед співавторок та "важкуватий" для сприйняття стиль викладу) дещо дивні, бо критична нестача чоловіків серед дослідників жіночої історії назагал - навряд чи провина тих дослідниць, які власне цією історією займаються (а запрошувати до збірника "весільних генералів" - чейже не найкраща ідея), тоді як численні відгуки читачок/ів з-поза академічного середовища якраз засвідчують, що тексти читаються легко...
Що стосується мого власного розділу про особливості жіночого досвіду політичного ув'язнення - докладніше (і можливо переконливіше) про це - у моїй нижці "Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти" (Львів 2017). До слова, численні і грунтовні дослідження про гендерну специфіку пережитого євреями та єврейками у концтаборах давно довели, що хоча умови утримання тих і тих були більш-менш однакові, але страждання і способи впоратися з ними у жінок і чоловіків таки суттєво різняться...

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олександр Аврамчук ・ Грудень 2017
Суспільний резонанс теми польського руху «Солідарність» зміцнюється неоднозначністю...
Володимир Шелухін ・ Грудень 2017
Праця, задумана як популярне видання, може, однак, претендувати на статус колективної монографії з...

Розділи рецензій