Упорядник Василь Габор . Українські літературні школи та групи 60–90‑х рр. XX ст.

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
241 переглядів

Антологія вибраної поезії та есеїстики
Львів: ЛА «Піраміда», 2009.

Видання, подібні до цієї антології, що її упорядкував Василь Габор (він же – автор вступного слова, біобібліографічних відомостей і приміток), завжди пропонують тексти, цілком спроможні претендувати на місце в каноні. В цьому випадку це вносить певне сум’яття в український літературний простір, бо леґітимізує неофіційний пласт культури. Поки Спілка письменників України далі збільшує когорти незнаних літераторів, справжню літературу представляють саме ці угруповання, які виявляють здатність адекватно реаґувати на потреби часу. Вони зуміли запропонувати власне бачення літератури, створити нові моделі поетичної реальности, ще й досі мало адаптовані вітчизняною, розчиненою в просвітництві, культурою, попри їхню цілковиту конкурентоздатність й репрезентативність на европейських теренах. Звісно, не все з того, що подав Василь Габор, увійде у новітній канон української літератури. А може, зовсім не буде ніяких канонів, а лишаться тексти, що їх просто хотітиметься читати?

Антологія засвідчує історичну домінанту розвитку в Україні групового літературного процесу, який докорінно змінив вектор розвитку літератури, надаючи їй, з одного боку, жаги експериментаторства й свободи, з другого – мітологізування реальности, витворення нових означників і розширення рецептивних горизонтів.

Антологія не лише дає уявлення про художні тексти, а й право голосу самим авторам, їхнім деклараціям і замірам. Хронологічний перехід від угруповання до угруповання дає змогу простежити певну дискурсивну закономірність у видозміні художніх форм і способів вираження, окреслити літературний ландшафт від мітонуртування «київської школи» (Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов, Михайло Григорів), через «бубабістське» іронізування та розмивання усталених світоглядних меж (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак), до цілком ліризованого камерного світу «МЮННА ТУГи» (Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Наталя Сняданко), шибеникуватого химородного світу «ЛуГоСаду» (Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь) і «Пропалої грамоти» (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський). Кожне угруповання стало своєрідною віхою у розвитку української поезії й потребує детальнішого синтезованого літературознавчого дослідження.

Насправді класифікація поезії за груповим принципом не складає повного уявлення про літературний процес і не може заступити різноманіття стилів, жанрів та ідей української літератури другої половини XX століття. Проте засвідчує наявність у ній сталого підґрунтя, особистих естетичних пошуків і вміння промовляти власною творчістю, не вбираючись у жодні ідеологічні шати.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Збірку можна було би назвати книжкою чотирьох пір року або різних настроїв. Спектр змін природи й...

Розділи рецензій