Володимир Милько. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917)

Березень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
250 переглядів

Київ: Інститут історії України НАН України, 2016.

У Російській імперії парламентські структури було запроваджено чи не найпізніше на европейському континенті. Російський парламент утворився внаслідок низки реформ другої половини XIX століття та компромісу царської влади й соціяльних станів і груп, що стали активними політичними гравцями на початку XX століття, особливо після Російської революції 1905 року (за часів правління московських царів кінця XVI — XVII століття його історичним аналогом була Державна дума).

Володимир Милько вперше в українській історіографії порушує питання про українських парламентарів у Державних думах Російської імперії чотирьох скликань — від їх запровадження 1906 року до закриття внаслідок революційних потрясінь 1917 року. У вступному слові відповідальний редактор книжки Олександр Реєнт зазначає, що робота депутатської групи з українських ґуберній у російському парламенті безпосередньо впливала на становище українських земель, а українська громадськість використовувала це для захисту власних національних інтересів.

Перший розділ «Думський корпус» ілюструє специфіку та структуру Державних дум (мали чотири скликання: 1906, 1907, 1907–1912 і 1912–1917 років), теорію думського законодавства та застосування його під час виборів в українських ґуберніях. Етносоціяльний портрет думських депутатів, як стверджує Милько, був результатом урядового впливу на виборчий процес. У складі всіх Державних дум домінували представники дворянства, менше було вихідців із духовенства, ще менше — селян, міщан, різночинців та купців. Дослідження політичного портрета депутатського корпусу від українських ґуберній ускладнюється тим, що на початку XX століття була відсутня чітка політична структуризація суспільства, не було сформованої багатопартійної системи, одночасно діяла низка російських та українських партій подібного ідеологічного спрямування. Це призводило до того, що вибори в українській провінції відбувалися без будь-якого впливу партій, а остаточний вплив на вибір мали особисті риси кандидатів. Уже в думі формувалися групи за політичними та ідеологічними поглядами: праві, націоналісти, соціял-демократи, октябристи, кадети, проґресисти, а також позафракційні депутати.

У другому розділі автор розкриває парламентську діяльність українських депутатів, наводячи низку статистичних даних про їхню роботу й активність. Чи не найбільше уваги депутати від українських ґуберній приділяли питанням аґрарного характеру, а також громадянським правам і свободі слова. Переймалися вони і культурним та освітнім розвитком українських ґуберній імперії. Із початком Першої світової війни депутати активно долучилися до вреґулювання воєнних справ та розв’язання «галицького питання». Щодо цього другого позиція українських парламентарів була полярна: від беззаперечної підтримки дій окупаційної адміністрації реґіону (проурядові праві та правоцентристські парламентарі) до заяв із протестами з боку опозиційного крила. Милько вважає, що безрезультатність обговорення «галицького питання» визначила відсутність у Державній думі четвертого скликання представників українського національно-визвольного руху та непослідовність позиції кадетів.

Третій розділ монографії присвячено впливові на роботу парламентарів владних структур імперії та революційних трансформацій 1917 року. У законодавчих пріоритетах депутатів наприкінці 1916 — на початку 1917 року були критика урядових міністрів (на тлі погіршення ситуації на фронті та в економіці країни зростала довіра населення до парламенту), тема продовольства й ціноутворення, аґрарні проблеми, створення волосних земств, виділення кредитів на побудову залізниць тощо. Частим явищем у роботі думських депутатів були обструкції та конфлікти між окремими групами-фракціями і депутатами.

У цьому розділі науковець також розглянув комплекс питань, пов’язаних із позадумською діяльністю українських депутатів у реґіонах, де їх було обрано. Це насамперед візити до округів. Якщо кожен день роботи депутата у стінах думи був оплачуваний, то їхніх візитів не оплачували. Тому більшість депутатів-селян скорочували термін поїздок.

Окремо проаналізовано долю екс-парламентарів у нових суспільно-політичних умовах. Із приходом більшовиків до влади цих депутатів переважно було піддано репресіям, а частина з них еміґрувала й продовжувала політичну діяльність за кордоном до середини 1920-х років, коли нову владу визнала більшість країн на міжнародній політичній арені. Завершує монографію післямова, у якій автор узагальнює свої напрацювання. Наукову цінність мають таблиці з відомостями про депутатів від українських губерній, що їх розробив Милько.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Єгор Брайлян ・ Листопад 2017
Бестселер британського історика та журналіста Ніла Ферґюсона присвячено вирішенню одвічних питань:...
Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...

Розділи рецензій