Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: Витоки. Розвиток. Проблеми

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
258 переглядів

Львів: 2002.

Кількасотлітню історію книги (насамперед української) в Україні традиційно подано як процес, що його подальші етапи були наслідком попередніх. Тому поява новітніх віртуальних книжок на основі комп’ютерних технологій – це така сама інформаційна революція, як і поява в давніх суспільствах письма, рукописних документів і книг чи перехід до поліграфічного фіксування й поширення інформації.

Монографію відкриває огляд рукописної книжности, а завершує нарис книговидання XIX–XX століть. Початок українського друкарства автор пов’язує з ім’ям Юрія Дрогобича, власне з його першою друкованою книжкою, що побачила світ 7 лютого 1483 року в римській друкарні Евгаріюса Зільбера (Франка). Саме її наразі вважають першою друкованою українською книжкою.

Далі автор розповідає про кириличне друкарство, Франциска Скорину і його послідовників, про першу друкарню у Львові, про Острог, зрештою, про першу слов’янську Біблію, яку Іван Федоров назвав «першим овочем» Острозької друкарні.

Наступні чотири великі розділи: «Друкарні України на зламі XVI–ХVII ст.» (Острозька академія, друкарні Львівського братства, а також у Стрятині та Крилосі), «Дальший розвиток друкарства (1616–1648)», «Видавничі осередки і друкарні другої половини XVII–XVIII ст.» (Лавра як провідний видавець, друкарня Лазаря Барановича, українські друкарні Правобережжя, польські, російські, німецькі, єврейські друкарні, початок репресій та проблеми цензурного контролю), «Тематика книг, організація книговидання, поліграфії та книгорозповсюдження» (історія книгарства, книгозбірень, розвиток літературних мов у зв’язку з друкарством тощо).

За своїми організаційними засадами та особливостями функціонування в суспільстві українське друкарство пройшло ті самі етапи, що друкарство загальноевропейське: спершу друкарі-підприємці з числа міщан та їхніх покровителів-магнатів, пізніше – книговидавнича діяльність церковних установ, далі – майже повна монополізація друкарства церквами і, нарешті (в Україні наприкінці XVIII століття), – активізація друкарень, які належали урядовим установам або працювали на їхнє замовлення.

Як і належить поважній монографії, її оснащено докладною бібліографією, покажчиками осіб та географічних назв, переліком абревіатур та цілосторінкових ілюстрацій.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андріана Біла ・ Лютий 2019
Польський журналіст Войцех Ґурецький у репортажах подає багатопланове дослідження Кавказу:...
Орися Грудка ・ Грудень 2017
У передмові до книжки, до якої ввійшли тексти авторів «Історичної правди», упорядник Вахтанг...

Розділи рецензій