Олександр Удод. Українська історична дидактика: академічний дискурс (До 80-річчя Інституту історії України)

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
167 переглядів

214 с.
Київ: Інститут історії України НАН України, 2016.

Завідувач відділу української історіографії Інституту історії України Олександр Удод досліджує генезу творення дидактичної літератури від часу заснування Інституту до сьогодення. Автор поділив цей процес на чотири хронологічні відтинки, які й лягли в основу відповідних розділів.

У першій частині висвітлено дослідницькі практики в установі від часу її заснування (1936) до початку 1950-х років. Інститут, що калейдоскопічно змінив декілька назв (Інститут історії УРСР від 27 липня 1936 року, Інститут історії УАН від 23 листопада 1936 року, Інститут історії України від 19 червня 1937 року), було проголошено академічною установою, яка мала продукувати наукові знання, розробляти нові теорії і водночас втілити головне завдання партії та держави на ідеологічному фронті, створивши підручник з історії наперед заданого ідеологічного спрямування. Старт розробки першого підручника з історії України було ухвалено спеціяльною постановою ЦК КП (б) У «Про підготовку курсу історії України» від 11 квітня 1935 року, завершити його планували до 1 грудня того ж року. Утім, над авторами підручника нависала не лише велика відповідальність, а й смертельна небезпека (протягом грудня 1936-го — жовтня 1937 року було заарештовано і розстріляно авторів курсу історії України на чолі з першим директором Арташесом Сараджевим (не збереглася навіть його світлина). Тож написання затягувалося, і перші результати у вигляді «Короткого курсу історії України» за редакції Сергія Бєлоусова, Костя Гуслистого, Олександра Оглоблина, Миколи Петровського, Миколи Супруненка та Федора Ястребова вийшли на 412 сторінках накладом 75 тисяч примірників у листопаді 1940 року. Підручник було призначено для учнів старших класів середньої школи та самоосвіти. У роки Другої світової війни науковці Інституту в евакуації видрукували ще декілька його версій.

Другий розділ (друга половина 1950-х — початок 1970-х років) співвідноситься в історіографії, за Удодом, із хрущовською «відлигою», яка позначилася і на праці науковців Інституту. Часткова реабілітація репресованих працівників, заснування у 1957 році «Українського історичного журналу», дозвіл використання праць Михайла Грушевського сприяли написанню нових підручників. Авторами першого радянського підручника з історії України для середньої школи стали працівники Інституту історії АН УРСР Федір Лось, Вадим Дядиченко і Василь Спицький. Він вийшов українською мовою у видавництві «Радянська школа» 1961 року, а наступного року його було перекладено російською. У дидактичному аспекті підручник мав чимало огріхів: незадовільний картографічний матеріял, відсутність краєзнавчих тем. Почасти ці недоліки компенсувало видання «Історія міст і сіл Української РСР», перші томи якого побачили світ 1967 року.

Третій розділ «Концептуальні стандарти та історична дидактика 1970-х — кінця 1980-х рр.» стосується періоду так званого «застою». Зі зміною політичного курсу в ідеологічній площині відбулося консервування в галузі історичної науки в Україні. «Заморозки» брежнєвщини, утвердження тоталітаризму та партійного диктату віддзеркалилися на історичній науці й освіті. Історію Української РСР писали в рамках курсу історії СРСР, самостійний курс української історії влада відкидала. Новим щодо попередніх підручників (тиражованих і перевиданих протягом 1970-х років за редакцією Федора Лося та Василя Спицького) став підручник з історії Української РСР для 7–8-х класів (1983 рік), авторами якого були Віталій Сарбей, Григорій Сергієнко та Валерій Смолій. 1985 року з’явився підручник для 9–10-х класів за загальною редакцією Віталія Сарбея. Іще одним елементом викладання української історії стали навчальні посібники (за редакцією Івана Гуржія).

Четвертий розділ монографії відповідає новому періоду в історії держави та новій концепції висвітлення її історії («Інститут і становлення сучасної історичної дидактики (кінець 1980-х — 2016 рік)»). Удод охарактеризував цей період діяльности Інституту як «поворот в осмисленні історичного минулого, відхід від формаційного і класового підходу, плюралізм ідеологій».

Автор умістив до книжки 21 додаток: це його раніше опубліковані рецензії на підручники, дискусійні статті з історичної дидактики.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій