Юрій Кудінов. Україна ранньомодерна в історіографії США та Канади 1960-х — 2000-х років

Березень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
403 переглядів

Київ: Видавничий дім «Фоліант», 2016.

Монографія Юрія Кудінова належить до розвідок із царини проблемної історіографії. Автор класифікував дослідження ранньомодерної історії України авторства науковців США та Канади 1960–2000-х років, виокремивши найголовніший чинник у поступі її вивчення — заснування Українського наукового інституту Гарвардського університету ( УНІГУ) та Канадського інституту українських студій (КІУС).

Книжка складається з двох частин. Їх розведено за хронологічним порядком, натомість розділи подібні за тематикою: перші розділи обох частин висвітлюють соціяльно-політичні сюжети і питання ранньомодерної історії України в історіографії США та Канади, другі стосуються культурного життя суспільства та дослідження культури України другої половини XVI — кінця XVIII століття. Така структура дає змогу побачити пріоритети й еволюцію поглядів північноамериканських науковців на українську ранньомодерну історію, проте дещо послаблює динаміку дослідження.

У першій частині висвітлено комплекс питань української ранньомодерної історії у трактуванні північноамериканської історіографії у 1960–1980-х роках. Увагу зосереджено на наукових проблемах, пов’язаних із політичною культурою українського ранньомодерного соціюму, особливостями висвітлення питань Української революції середини XVII століття (термін уживається за концепцією Валерія Смолія та Валерія Степанкова), специфікою українського визвольного руху у XVIII столітті (боротьба козацької старшини за права в політичній системі Російської імперії). Звернено увагу на популярну у США та Канаді у 1980-х роках теорію «соціяльного бандитизму», за якою козаки «із соціальних бандитів XVI ст. перетворилися на лідерів політичних повстань XVII ст.». Після виходу в 1983 році праці Лінди Ґордон ця теорія набула розвитку в працях Джона Александера, Степана Величенка, Олександра Сидоренка, Олександра Барана. Згодом тема «соціяльного бандитизму» трансформувалася в дослідження суспільних рухів у XVIII cтолітті, яку розробляли Філіп Лонґфорт та Зенон Когут. Окреме місце у цій частині відведено темі міжнародних відносин Української держави з Османською імперією, Кримським ханством, Річчю Посполитою. Цю тему починали розробляти Іван Лисяк-Рудницький, Ярослав Пеленський, Франк Сисин, Орест Субтельний (українсько-польські взаємини), Омелян Пріцак, Алан Фішер (стосунки з мусульманським світом).

У другому розділі першої частини Кудінов проаналізував праці північноамериканських науковців, що їх умовно відніс до загальних питань історії української культури раннього Нового часу; зосередився на питаннях церковної історії, яку репрезентують Михайло Чернявський, Джордж Вільямс, Віктор Вайнтравб, Франк Сисин. Нарешті, третій блок питань автор згрупував за тематикою популярної у США концепції «інтелектуальної історії»: історики УНІГУ та КІУС розкривали питання взаємодії мистецтва та інтелектуальних ідей у творах духовної і світської еліти XVII–XVIII cтоліть (сеймикові діяріюші, хроніки, літописи, щоденники тощо).

У другій частині дослідження Кудінов показав новітню хвилю концептуалізації української ранньомодерної історії серед науковців США й Канади в рамках творення теорій та концепцій в умовах постбіполярного світу 1990–2000-х років. Автор присвячує перший розділ соціяльно-політичній історії України другої половини XVI — кінця XVIII століття. Він зазначає, що в цей період північноамериканські науковці активно видавали твори загального характеру: побачили світ праці Анни Рейд і Філіпа Лонґворта, яким притаманні описовість, інтерпретаційність, ретроспективне занурення з широкими зіставленнями українських козаків із ковбоями. Низка праць стосувалася економічного аспекту ранньомодерної України. Зокрема, у дослідженнях Івана Коропецького, Карола Стивенса, Роберта Джонса та Ричарда Рудольфа червоною ниткою проходить теза про окремішність української економіки від російської до кінця XVII століття.

У розділі про політичну культуру проаналізовано полярні погляди північноамериканських науковців щодо націєтворчих процесів на українських землях у ранній Новий час. Тимоті Снайдер обстоював погляд про утворення після Люблінської унії ранньомодерної польської нації, до якої входили українці. Натомість Сергій Плохій обмежував існування націй у цей час лише в етнокультурній формі. А згідно з твердженнями Лінди Ґордон, Ігоря Шевченка, Бориса Ґудзяка та Франка Сисина, у ранньомодерну добу на українських та білоруських землях утворилися локальні ідентичності.

Окрему увагу автор присвятив питанням релігійних студій та дослідженню інтелектуальної історії ранньомодерної України у США та Канаді, наголосив важливість розробок Франка Сисина та Наталі Пилип’юк. У наукових рецензіях дослідники, на думку Кудінова, поділилися на прихильників і противників існування руської нації від часу проголошення Берестейської унії та її перетворення в українську націю в середині XVII століття.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2017
Дослідження, результати якого представлено у виданні, мало на меті з’ясувати особливості участи...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій