Наталія Рубльова, Олександр Рубльов (упорядники). Україна і Польща. Документи і матеріали 1920–1939 років

Збірка містить 133 документи, які, за висловом її упорядників Наталії та Олександра Рубльових, охоплюють період «від Ризького миру до Пакту Молотова–Ріббентропа», а точніше – від вересня 1920-го до січня 1939 року. Серед них – звіти Консульського відділу Посольства УСРР у Польщі (українською мовою), листування між ЦК КП(б)У, Раднаркомом УСРР, Наркоматом зовнішніх справ УСРР та Головним політичним управлінням УСРР (російською мовою), листи та ноти консульств II Речі Посполитої у Харкові та Києві (польською мовою), статті з польських (у Варшаві, Львові та Києві) та українських (у Львові та Харкові) часописів. А «Таємний меморандум для НКЗС УСРР про внутрішньополітичне становище Польщі й перспективи її взаємовідносин з УСРР» невідомий польський дипломат написав у грудні 1921 року французькою мовою.

Документи збірки ілюструють рутинну чекістську «роботу по дипломатичній лінії» – як-от витяг із закритого засідання політбюра ЦК КП(б)У від 9 травня 1927 року із дорученням ҐПУ УСРР «терміново зібрати матеріяли, що компрометують польського генконсула Зарембу-Скшинського». Інші документи містять відомості про «шпигунську діяльність» польських дипломатів у Харкові, Києві та Одесі, про арешти ксьондзів у Проскурові та Києві і про «справу» вигаданої в чекістських кабінетах Польської Військової Організації. У кількох документах – інформація про «розроблюваних» осіб і про «обслуговування» с/с («секретними співробітниками») ҐПУ Консульства II Речі Посполитої у Києві.

Привертає увагу розлога таємна доповідь письменника, засновника та редактора львівського журналу «Критика» Антона Крушельницького «Погляд на західноукраїнське політичне життя в 1933 р.», яку він 17 березня 1934 року переслав до Посольства СРСР у Варшаві. 11 травня Антін Крушельницький із дружиною переїхав зі Львова до Харкова і там у ніч на 6 листопада його заарештували. 17 грудня, нагадують укладачі, «наркомвнудельці» розстріляли у Києві синів Антона Крушельницького Івана і Тараса, а в листопаді 1937 року – дочку Володимиру (у передмісті Лєнінграда), синів Богдана та Остапа та його самого (у Сандормосі).

Книжка містить також протоколи допитів у ҐПУ заарештованих працівників НКЗС УСРР Надії Суровцової, Михайла Гнатюка, Григорія Петренка, Тимофія Репи, Йосифа Теодора, Петра Світнєва та Адольфа Петровського. Загалом зі згаданих у документах збірки чотирьох десятків українських дипломатів до звільнення з ув’язнення дожили лише двоє Надія Суровцова, яка за відмову стати інформатором ҐПУ провела у в’язницях, концтаборах і на засланні 29 років, і Михайло Гнатюк, який під час слідства не визнав себе винним. Його спогади «Перші кроки української радянської дипломатії» (1969) про діяльність Посольства УСРР у Варшаві у 1921–1923 роках і завершують книжку.