Артем Чапай. The Ukraine

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
561 переглядів

Чернівці: Видавництво 21, 2018.

Обкладинка книжки Артема Чапая асоціюється з путівником Україною. Але відразу насторожують дві речі. По-перше, назва нашої країни з англійським артиклем. По-друге, малюнок: пофарбована в кольори українського прапора стіна, потріскана й полущена. Такі стіни в багатьох містах і містечках України з’явилися на хвилі «ура-патріотизму» 2013–2014 років. За жовто-блакитною поверхнею крізь тріщини і розлами проглядає те, чого не вдається «зафарбувати». Хоча слід сказати, що характеристика книжки як «путівника» має певні підстави, адже більшість оповідань — це розповіді про подорожі автора на Мамайоті (так він назвав свій мотоцикл) або й без неї. Непропорційно багато тут розповідей про Схід України — Донбас до і під час війни. Водночас репортаж переплівся з художньою оповіддю, реальність — із уявою автора. Читаючи, інколи маєш враження, що в цій книжці втілилися ідеї Бодріяра з праці «Прецесія симулякрів», хоч і з певними варіяціями: тут не «карта передує території», а «художній твір буває правдоподібніший за абсурдну реальність». Саме тому натрапляємо на історії, написані, «мабуть, на основі реальних подій», що презентують «крижопільський сюрреалізм», але найчастіше відтворюють українську буденність, яку легко можна сплутати з авторовою вигадкою, і навпаки — вигадку в оповіданнях можна сплутати з реальністю.

Назва «The Ukraine» народилася з «любові-ненависти», «любові з домішкою мазохізму». Це любов, яку представляє цитата поета: «Я люблю цю країну навіть без кокаїну», до якої додається фраза «…і без антидепресантів». Це те, що навколо нас, що стало частиною нас. Наприклад, примусовий багатогодинний перегляд комедійних шоу штибу «Вечірнього кварталу» в міжміських автобусах; запах горілки, яку наливають на нижніх полицях плацкарту, коли ти намагаєшся заснути на верхній; «бетонний недобуд на околиці Кам’янця-Подільського»; «закинутий піонертабір під Маріуполем», чорнобильська зона. Часто the Ukraine тут — це треш і кіч. Своїми оповіданнями Артем Чапай прагне показати, що є Ukraine як така, а є the Ukraine як сукупність ситуацій чи явищ. Буквально the Ukraine в книжці перекладено як «ось-Україна», тим самим маємо відсилання до гайдеґерівського «ось-буття» (Dasein). Більшість історій про «ось-Україну» сумні, переповнені нашою повсякденною рутиною: «кравчучки», «маршрутки», «мєнти», «базар». До цього додалася руїна та проблеми (побутові та буттєві) містечок Донбасу в часи російської аґресії: Слов’янська, Семенівки, що в Донецькій області, Сватового — в Луганській. Інколи в книжці проглядають паралельні реальності — «до» і «після» військового конфлікту на Донбасі. Наприклад, у оповіданні про далекобійника Валеру, матюкливого, але добродушного, із настановою, від якої стає світло: «Бережи себе, братику». Його Артем Чапай зустрів під Артемівськом, а на закінчення своєї історії він замислюється: «А менш ніж через три роки, на тому самісінькому місці під Артемівськом, де я зустрів далекобійника Валеру, якісь мужики силою роззброювали українських військових. <…> Я з болем дивився зняте на телефон відео. Шукав очима, чи нема десь Валери».

Та всі історії в книжці пронизує один імператив, що сформульовано в останньому оповіданні: «Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють». Тому всі історії тут не про місця, а про людей: пана Івана, бабу Надю, Лєну із Семенівки, міліціонера Іларіона, двох Антонів, діда Василя, сталкера Маркіяна і багатьох інших. А також про ту, з якою автор зійшовся «на похмурій любові до країни» і яка, мов Беатриче для Данте, стала для автора супутницею і провідницею просторами the Ukraine.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Світлана Ославська ・ Березень 2019
«Точка нуль» — одна з низки книжок-щоденників, спогадів і художніх текстів про АТО, авторами яких є...
Олег Коцарев ・ Березень 2019
Тон цього строкатого числа задає інтерв’ю з письменником Валерієм Шевчуком. Розмова має шанси стати...

Розділи рецензій