Tomasz Stryjek. Ukraina przed końcem Historii. Szkice o polityce państw wobec pamięci

Січень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
184 переглядів

Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar Społka z o. o. & Instytut Studiow Politycznych PAN, 2014.

Есеї і статті Томаша Стриєка присвячено зіставленню політики пам’яті в країнах, близьких одна одній досвідом тоталітаризму і / або окупації. Ці країни, зауважує автор, демонструють двоякий стосунок до минулого: з одного боку, шукають у ньому предмети національної гордости і джерело символів для відкриття перспективи майбутнього; з другого — минуле є тягарем, що викликає почуття провини. Водночас основним предметом Стриєкових розмірковувань є Україна, яка постає полем змагань різних соціокультурних проєктів, у виборі і здійсненні яких не останню роль відіграє політика пам’яті. Якщо Україна обере проевропейський шлях розвитку, переконує автор, неминуче постане проблема узгодження історичних цінностей із европейськими, що утвердилися після 1945 року.

Події листопада 2013-го — лютого 2014 року ставлять перед Україною питання про «кінець Історії» у тому сенсі, як його розумів Френсис Фукуяма. Стриєк має враження, що учасники Революції гідности сприймають західних сусідів як країни, що досягли постісторичної фази розвитку: вони ситі завдяки ЕС і перебувають у безпеці завдяки НАТО. Їхнє приєднання до европейських структур завершує реалізацію останнього великого ідеологічного проєкту сучасности. Україну в ситуації «перед кінцем Історії» Стриєк зіставляє із країнами Центрально-Східної Европи, що перебувають у ситуації «після кінця Історії». Автор виокремлює три перспективи розвитку післяреволюційної України на найближче десятиліття: 1) багаторічна нестабільність як результат утрати контролю над східними областями, чвари між лідерами революційного табору, збереження олігархічного впливу; 2) консолідація демократії і реалізація курсу на европейську інтеґрацію, що може завершитися членством в ЕС приблизно через 15 років; 3) здобуття влади харизматичним політиком, що передбачатиме збереження симетричних відносин із ЕС і Евразійським союзом та спробу витворення позиції самостійного гравця на міжнародній арені.

У першому розділі розглянуто події в Україні від листопада 2013-го до лютого 2014 року, що мають, як переконує Стриєк, антиімперський та громадянський характер. Автор окреслює символічний простір, що впливав на ці події, а також визначає джерела громадянського спротиву українців, аналізуючи переплетення різних дискурсів — націоналістичного, постсовєтського та проевропейського.

У другому розділі йдеться про «транзитну справедливість». Цим терміном позначають процеси і механізми, пов’язані з прагненням суспільства в ситуації демократичного транзиту вирішити питання масового порушення прав людини в період тоталітаризму чи авторитаризму з метою утвердження справедливости і досягнення єдности. Стриєк прагне з’ясувати, чому після 1991 року в українській політиці пам’яті про Другу світову війну і совєтизм досвід інших країн світу, які також прагнули вирішити проблему відновлення справедливости після недемократичного режиму, було використано лише частково.

У третьому розділі Стриєк аналізує «війну за пам’ять» у Центрально-Східній Европі в 2005–2010 роках; проводить паралелі між моделями політики пам’яті Польщі і прибалтійських країн, вказуючи при цьому на різницю стратегій їх реалізації; визначає моделі та стратегії політики пам’яті в Україні; визначає стратегію Росії в цій «війні за пам’ять».

Четвертий розділ присвячено пам’яті про Голокост в Україні. Автор вказує на дві її особливості: виразну перевагу суспільного чинника над державним і те, що діяльність громадських організацій значною мірою підтримують закордонні та приватні донори. У двох наступних розділах Стриєк співвідносить український досвід політики пам’яті з досвідами Іспанії та Хорватії. Як слід означувати ідеологію ОУН — як фашизм чи інтеґральний націоналізм? Це питання є темою сьомого розділу.

В останньому розділі проаналізовано академічну та публічну активність російського історика Алєксєя Міллєра. Стриєк пропонує поглянути на нього як на дослідника національних питань у Російській імперії та взаємин між Росією і Україною в ХІХ столітті, як на учасника дискусій про національний характер сучасної Росії та аналітика політики пам’яті.

Книжка також має на меті вивести діялог між поляками й українцями щодо історичного минулого за межі контексту, що існував до сьогодні. Вона зосереджує увагу польських читачів на переплетенні в Україні двох дискурсів про історію — постсовєтського, ілюзорно інтернаціонального і антисовєтського, націоналістичного. Окремим аспектом книжки є визначення можливостей гуманітарних та соціяльних наук у дослідженні політики пам’яті. Автор вказує на переваги перших, оскільки саме гуманітарії, займаючи дистанцію до політики пам’яті, здатні сформулювати точні зауваження щодо суті взаємин між історією, медіями та політикою.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій