Карл Еміль Францоз. Ucrainica. Культурологічні нариси

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
267 переглядів

Упорядкування, переклад з німецької, передмова й коментар Петра Рихла
Чернівці: Книги – ХХІ, 2010.

Німецькомовний письменник, культуролог-просвітник Карл Еміль Францоз (1848–1904) родом із Галичини, де його ім’я нині мало кому про щось каже. Проблема напевно знов та сама: в цій країні не читають. У нарисі «Література малоросів» він, австрійський журналіст і літературознавець, небезпідставно нагадує про цей дамоклів меч, який століттями висить над Україною, її історією, культурою, зрештою, над майбутнім. Малорозвинутість – стан розуму і передусім культури, яка детермінує економічні та політичні досягнення. Українська історія це підтверджує, хоча, зауважує дослідник, до 1600 року в Малоросії було 67 друкарень, у московитській Росії лише 16. Російська інвазія виявилася страшнішою від будь-якого варварства чи татаро-монгольської навали: «де й коли упродовж двох поколінь один народ анексував письменників, літературу, культуру іншого народу?».

Автор не припускається прямих оцінкових суджень у дослідженнях, натомість дібрані факти проймають до кісток. Нібито й немає нічого моторошного у Францозових текстах, але Малоросія постає в них наскрізь трагічною та приреченою. Дослідник намагається дошукатися істини (справді, чому держави так і нема?) в етнопсихології, історіософії, заходить на терени метафізики, та все одно філософський камінь тоне в болоті абсурдної політики російських монархів. Цвіт нації, десятки дивом зацілілих від тотальної русифікації українських інтелектуалів їдуть до Москви на заклик російського уряду, чемно виконують його вказівки, а країна перетворюється на безголосу «купку кріпаків і священиків». Нариси Францоза власне й проймають через невтішні причиново-наслідкові зв’язки в розвитку країни (які культуролог спостеріг ледь не два століття тому), висліди ж актуальні дотепер. Мабуть, колективне підсвідоме нічого не забуває, тож не дивно, що отруєна пам’ять ніяк не оговтається від пережитого, і все це дається взнаки кожному поколінню українців. Можна говорити й про оспівані тіні забутих предків, а можна сказати, що йдеться про те, коли предки «виходять із тіні» (це вже наукова термінологія). Тінь тут є синонімом так і не прожитого життя, про яке наші предки мріяли. Францозова публіцистика цікава не лише тим, що спроможна достукатися й відчутно розширити національну свідомість. Його свідчення мають і художню вартість, вони живі, пластичні, дотепні. Та ще й, крім усього іншого, перекладено їх за важкодоступними сьогодні виданнями. Це – історія буття України, якої ми не знаємо. Просто знахідка для етнографа та для кожного стиліста: на сторінках книжки оживає Буковина 1875 року, її мадяри, гуцули, рутени, русини, шваби, ціпфери, липовани, словаки, євреї (польські та вірменські) в яскравих національних строях. Забута говірка мультикультурних Чернівців, як і галицький балак Львова, звучить у найтонших емоційних тонах і конотаціях завдяки філіґранному перекладові Петра Рихла.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій