Надія Степула (упорядниця). У знятому на плівку дні. Олесь Ульяненко

Червень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
125 переглядів

Київ: Український пріоритет, 2012.

Зразу думав, що беру до рук книжку спогадів про Олеся Ульяненка, а виявилося – ще й інтерв’ю, віршів, есеїв, новел, оповідань, уривків із роману, авторських радіопрограм та інтернетної статті разом із коментарями до неї. Упорядниця Надія Степула охопила неохопне. Втім, тут така еклектичність навіть виправдана. До того ж це розмаїття матеріялів намагається бути послідовним і впорядкованим. Після маловідомих Ульяненкових прозових і поетичних текстів читачеві запропоновано спогади письменникової сестри Валентини Лісовської, – вона розповідає про власну родину, згадує цікаві епізоди з братового дитинства. «Сашко був “вожаком”. І чомусь завжди втрапляв у якусь халепу: гралися у “войнушку”, поки на ньому не згоріли шкарпетки й мамі довелося нести його, вже величенького, в поліклініку на шиї; готувалися податися в “льотчики-космонавти” – стрибали з погреба, поки він, знову ж таки, не підвернув ногу…» Є й про старші роки: як пішов учитися до медучилища, а потім до «морехідки», як працював на перших своїх роботах, як його призвали до армії. Як згодом «назбирав якихось копійок і поїхав до Києва»…

Далі – уривки з роману про Олеся Ульяненка з пера упорядниці. У наступному розділі – «Поцілунок джмеля» – зібрано спогади тих, хто товаришував чи просто знався з Уляном. Сюди ж таки перенесено з інтернету Ульяненкові блоґи. Тексти дуже різні за стилем і настроєм. Частішають скорочення «ніх…», «нах…», з’являється відчуття невимушености. Друзі намагаються виокремити з багатьох спогадів щось найпам’ятніше. Разом із тим, Михайло Бриних, перелічуючи проблеми власного тексту, серед інших зауважує таку: «це Улян, якого немає, і його немає ніде, навіть у його власних книжках, хоча деінде його шукати взагалі немає сенсу». Попри все, цей розділ видався мені найінформативнішим.

У книжці чимало світлин, хоча подекуди дуже кострубато порізаних. Обкладинку виконано з суворим дотриманням усіх вимог несмаку: погано поєднуються кольори, шрифт не пасує, живописна картина (під Сальвадора Далі) разюче дисонує з графічним портретом самого Ульяненка.

«Людина ніколи не залишає по собі те, чим вона була, – пише Бриних. – Її сліди згорають у чужій пам’яті». Важко з цим не погодитись. Утім, через мозаїку таких пам’ятей, гадаю, можна щось та й розгледіти.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій