Адам Даніель Ротфельд. У тіні. 12 розмов з Марціном Войцеховським

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
980 переглядів

Переклад з польської Андрія Козицького
Львів: Літопис, 2012.

Структура цієї книжки навряд чи задовільнить тих, хто очікує знайти під обкладинкою біографію Адама Даніеля Ротфельда – польського дипломата, який був міністром закордонних справ заледве рік (2005), проте кілька десятиліть поспіль брав участь у вирішенні найскладніших міжнародних проблем і без перебільшення є видатним дипломатом навіть не за континентальною, а за глобальною шкалою. Дві передмови (до українського та польського видань) не подають ані послідовного викладу, ані систематизованого переліку всіх його посад, місій, здобутків та інтелектуальних зацікавлень. Читачі одразу поринають у розмови дипломата з журналістом «Gazety Wyborczej» Марціном Войцеховським, ніби заходять у кімнату, де ця розмова вже точиться.

З огляду на масштаб постаті Адама Ротфельда для поляків це зрозуміло, тож вибудувати його cirriculum vitae залишено уважним і вдячним читачам. Відчуття потрапляння до кімнати є доречним іще й тому, що Ротфельд говорить про світ великої глобальної політики без патосу та надимання щік. Глибоке розуміння власної співучасти й співвідповідальности за епохально важливі для світу рішення не шкодять легкості, з якою він оповідає історії, пересипані іменами Генрі Кісинджера і Міхаіла Ґорбачова, Мадлен Олбрайт і Йошки Фішера, Кофі Анана і Жака Ширака, Джорджа Буша-старшого та Джорджа Буша-молодшого, Климентія Шептицького та Збіґнева Бжезинскі. Адам Ротфельд починав як дослідник: 1961 року отримав першу посаду в Польському інституті міжнародних справ, де пропрацював 30 років. Від 1989 року був у Міжнародному інституті досліджень миру (SIPRI) у Стокгольмі, 1991 став його директором на подальші 13 років.

Упродовж своєї кар’єри, дипломатичний та академічний складники якої непросто розділити, Ротфельд брав участь у становленні Наради з питань безпеки і співпраці в Европі (у 1970-ті), розв’язанні конфлікту в Придністров’ї (1992) та Грузії (2008), підготуванні круглого столу під час Помаранчевої революції в Україні, роботі Консультативного комітету генерального секретаря ООН із питань роззброєння, Евроатлантичної ініціятиви з безпеки, разом з іншими експертами працював над новою концепцією НАТО, був співголовою Польсько-російської групи зі складних питань історії...

Десять із дванадцяти розмов справді відбуваються «у тіні», і цією «тінню» є не тільки постаті, котрих співрозмовники залучають у свідки, – Лєшек Колаковський і Зиґмунт Бауман, Генрі Кісинджер і Ришард Капусцінський, Чеслав Мілош і Єжи Ґедройць, Гельмут Коль та Іван Павло II. Про декого з них він говорить із ближчої дистанції, як і належить говорити про приятелів або близьких знайомих. Із деким полемізує, і стає зрозуміло, що намагається наздогнати незавершені дискусії та повернутися до не остаточно розв’язаних дилем. «Тінню» є контексти, які накидає розмовам Адам Ротфельд. Так він розгортає перед читачами свою домашню історію ідей, «стаючи на плечі» спадщині своїх свідків, інтелектуальній та політичній.

Перший переклад «У тіні» – українською мовою. Адама Даніеля Ротфельда, єврейського хлопчика, що народився у Перемишлянах (тепер – Львівська область), під час Голокосту врятували греко-католицькі монахи. Його дитинство минуло в студитському монастирі – Унівській лаврі. На посаді міністра, у 2005-му, він установив тут меморіяльну таблицю двом ієрархам УГКЦ – Климентію та Андрею Шептицьким, церковним діячам, котрі безпосередньо долучилися до порятунку євреїв під час Другої світової війни. Принагідно варто зауважити, що і його співрозмовник Марцін Войцеховський має «українську спеціялізацію» і чудово знає нашу країну. Українська тема постійно виринає в їхньому діялозі, даючи чудову нагоду читачеві поглянути на нашу країну в іншому контексті.

На карб виданню можна поставити дрібні ґанджі перекладу та не зовсім коректно атрибутовані примітки: незрозуміло, хто виправляє Ротфельдові помилки у фактах – співрозмовник? польський редактор? перекладач? Надто така атрибуція потрібна, коли йдеться про дражливі моменти, як-от оцінки діяльности УПА та вбивства поляків і євреїв у Західній Україні.

Адам Ротфельд суголосний найактуальнішим ідеям останніх років – наприклад, поміж небагатьма сучасними мислителями він говорить про те, що означення «правиця» та «лівиця» дедалі менше пасують до нашої нової реальности. Його можна зарахувати до тих, кого Ярослав Грицак називає «центральноевропейськими джентльменами». Інтелектуальний засяг розмов, свобода думки і сміливість суджень роблять цю книжку чимось більшим за «біографію» чи «збірку інтерв’ю»: «У тіні» – це підручник із непровінційности, конче потрібний тим, хто мислить про Україну в категоріях майбутнього часу.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Давши раду Герцоґині та Пророкам, читачі мають змогу прислухатись до порад Суперпішака — Мілана...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій