Адам Міхнік. У пошуках свободи. Есеї про історію та політику

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
837 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2009.

Цю збірку есеїв її автор – дисидент, лідер «Солідарности» та головний редактор часопису «Gazeta Wyborcza» Адам Міхнік – написав упродовж 1975–2006 років, окремі розділи – у в’язницях соціялістичної Польщі. Він присвятив свою розповідь про досвід пошуків свободи Єжи Ґедройцеві, Яцкові Куроню та власному батькові – «єврею та комуністу» Озії Шехтерові, натомість себе самого означивши як поляка та антикомуніста.

«Похмура гангренозна диктатура комуністичної номенклатури» часів Польської Народної Республіки – попри її «веґетаріянський», порівняно з радянським режимом, характер, – була неприйнятна для Міхніка з двох причин. По-перше, своїми повсякчасними намаганнями підпорядкувати собі, принизити і залякати людину, поневолити її розум та в усьому бодай трохи обмежити її свободу. А по-друге – своєю запопадливістю перед Москвою, тотальним переслідуванням інакодумців, заохоченням посередности та селекцією найгірших, деморалізацією та інтелектуальним розтлінням суспільства – культивуванням брехні, конформізму та антисемітизму. Своїми «плюгавими» діями комуністична влада просто-таки провокувала «відщепенців» на затятий інстинктивний, моральний, естетичний та ідейний опір, хоча більшість незгодних не сподівалася дожити до її повалення.

Антикомуністичний опір у Польщі (як і в Україні) лежав у річищі національної традиції боротьби за політичну самостійність, і тому кожний Міхніків есей є порахунками з історією. Вельми чутливий до слідів минулого у сучасності, він особливо переймається засобами, що їх поляки впродовж останніх двох століть виробили для захисту своєї національної ідентичности. Це були збройні повстання, політична і внутрішня еміґрація, культурницька діяльність, органічна праця, просвітництво, господарська робота, громадська самоорганізація і нарешті – витворення паралельної суспільної інфраструктури, незалежної від чужої держави. Окремим випадком поневолення спільноти є примушення її до компромісу, проте, застерігає автор, при цьому нездоланною межею для неї мають бути збереження своєї культурної окремішности, мови та національних святинь.

Отож Адамові Міхніку йдеться про спадщину і пам’ять, про віру, гідність, сором і шок (Єдвабне, Кельці), лють, смуток, іронію та гордість («Солідарність»), а також про вольність, справедливість і милосердя. Саме його продемонстрував Міхнік уже у новій Польщі, протестуючи проти проведення люстрації та захищаючи генерала Войцеха Ярузельського – за його режиму лідер «Солідарности» теж був ув’язнений. Ця книга також про прагнення особи та спільноти бути собою, про сенс буття поляком і про польську долю, яку, за словами автора, «ми мусимо боронити, як боронили її наші діди й батьки. За всяку ціну».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій