Анна-Лєна Лаурен. У них щось негаразд з головою, у тих росіян…

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
167 переглядів

Зі шведської переклала Наталя Іваничук
Львів: ЛА "Піраміда", 2011.

Беручи до рук книжку, що має назву «У них щось негаразд з головою, у тих росіян», я мимоволі подумав, що негаразд так провокативно називати свій журналістський витвір. Хай навіть із цим твердженням погодиться багато читачів у багатьох країнах. Брутальність належить приборкувати. Проте фінська журналістка виявилася доволі дипломатичною. Із тексту видно, що той «негаразд» бачиться їй радше як родзинка: попри іронічну, а подекуди й саркастичну критику сусідського соціюму, вона пише про Росію з любов’ю. Зіставляючи росіян із фінами, незрідка робить висновки не на корись співвітчизників. «У Росії я навчилася двох речей: цінувати частування і самій частувати… Такої втіхи лише зрідка можна зазнати у Фінляндії, де кожен офіціянт знає, що рахунок треба подавати кожному з товариства за столом, а стріляючи сиґарету, треба тицьнути навзамін двадцять центів. Оте останнє може спричинити в росіян заціпеніння».

Ось такі спостереження, викладені в есеях із елементами репортажу – «Про ставлення до грошей», «Про росіян і алкоголь», «Про російську жінку», «Про корупцію» тощо, склали книжку Анни-Лєни Лаурен про російський народ. Неросійськими народами Росії авторка переймається не вельми, територіяльних модифікацій менталітету до уваги також не бере. Там, де йдеться про народ загалом, виправданою може бути добряча частка узагальнення й стереотипізації. Але виглядає так, що російський всесвіт ніби тримається на двох слонах: Москві й Санкт-Петербурзі.

Власну суперечливу симпатію авторка передає через злиття з описуваним середовищем. Згадує, як училася хитрувати з чоловіками, робити «морду клином» і пхатися без черги, стрімголов забігати у метро, розсуваючи ліктями натовп. Вона сприймає звичаї як даність, не ділячи на добрі й погані. Росія у сприйнятті Анни-Лєни Лаурен «має важкий характер». Але й любов окреслює межі, за якими починається сварка, тож обурюється фінська журналістка не рідше, ніж захоплюється. Найбільше дошкуляють їй успадковані від СРСР «архетипи». Як-от, до прикладу, черги: «Хай собі стоять! Немає нічого нормальнішого, аніж стояти у черзі». Зачіпає пані Лаурен і тему політики, хоч і не надто заглиблюючись в аналіз складних процесів. Її більше цікавлять прості росіяни й те, як вони собі дають раду із владою (а влада із росіянами).

Книжку читати цікаво – хоча вона й розповідає про те, що ми і так добре знаємо. Не очікуючи відкриття Америк, можна торкнутися знайомого й наболілого – наболілого аж так, що хочеться з того просто сміятися.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій