Альбіна Позднякова. Тяжіння

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
135 переглядів

Львів: artarea, 2012.

Львівська поетеса, прозаїк, перекладач та одна з активних організаторів вітчизняного літературного процесу випустила першу авторську збірку поезій – «Тяжіння». Склали її, розповідає авторка на зустрічах із читачами, вірші, написані переважно впродовж останніх двох років, а йдеться у них про «дорослішання жінки».

Перше враження, звісно, від обкладинки. На ній ілюстратор видання Софья Бєстужева зобразила вагітну молоду жінку з клубком ниток у руці та вихором плетених серветок навколо. А поряд – смужка справжнього мережива, яке авторка самотужки виплела та приклеїла вздовж чорно-білої жіночої фігури.

Так, будь-який художній твір – рукотворна справа. Проте поетичні ритми Позднякової справді вкрай споріднені з мереживом, яке тяжіє до ідеального самоповторення, а насправді цікаве відхиленнями від заданого зразка, неточностями, похибками та іншими привабливими випадковостями. Всі тексти (загалом невеличкі) розміщено у лівому нижньому кутку аркуша, аби читач міг відчути земне тяжіння навіть зорово. (Верстку та дизайн здійснював стронґовський.) Утім, авторська настирлива послідовність проглядає буквально в усьому. Зокрема, у цитуванні дуже вузького кола улюблених авторів (від Пауля Целяна та Богдана-Ігоря Антонича до Маріанни Кияновської та Ірини Шувалової).

Недаремно один із віршів має назву «Шуберт»: поезії Альбіни Позднякової притаманна така сама вроджена музикальність, коротке дихання та своєрідна «куплетність», як і пісням геніяльного віденця. Авторка майстерно, ніби граючись, нанизує тонкі алітерації, модулюючи з одного слова в інше – вкрай схоже за звучанням, але інше, контрастне за змістом. «Ніжність – халепа, халупа», «ніжність – це міф або ніжність – це німб», «тільки й пускаємо бісики, блищики», «хлопчики-янголи, хворі на квіти й квітні», «ласками луску знімає», «збувся – вбився», «ніжність – не сутінь, а ступінь пружности», «сни понад міру займисті і займані», «руки пухкі пахнуть здобою, ніби здобиччю» – цитувати, здається, можна нескінченно. Несподівано обігруються сталі вирази («тонко – і рветься, і просить», «як в цьому “тут і тепер” тебе протримати?», «стрілка годинна мене замикає в круг», «вогонь, мабуть, справді лишається там, де дим»), рекламні слоґани («хто ще під ковдру не вліз – ідемо до вас ми») та цілі буденно-життєві кліше («Чоловік зупиняється на досягнутому, / Сідає у крісло, вкриває лице газетою. / Дружина приходить о пів на десяту: / Дружина – практик, він – теоретик»).

П’ять розділів збірки хочеться назвати жіночими порами року, де все, що відбувається з головною героїнею, настільки ж несподіване та індивідуальне для неї самої, як і властиве загалом усім жінкам. Спочатку це інфантильна, навіть трохи забарвлена самозакоханістю ніжність (назву «Ніжність» має кожна без винятку поезія першого розділу, у дужках назв лише уточнення: собача, картярська, халепа, розсікаючи хвилі, зупинка, хлопчики-янголи, нічні коропи, слони, зрада, зима, дорожнє). Далі – «Потяг (Вправи із полігамії)», де у безупинному русі відчуваються і долання відстані-часу-прив’язаностей, і неприховані алюзії до статевого акту. Вислови стають прямішими і брутальнішими, гра напівтінями поступається місцем загостреним, проте доволі традиційним мотивам («спогад паде з рукава Твоїм вічним козирем. / Бачиш, тому й не примножується населення», «я ж просила нічого не обіцяти!», «телефон одягає на шию зашморг»). Найжорстокіші тексти, вони ж найбанальніші (а чому б і ні, якщо банальність – частина нашого життя), як правило, йдуть без назв. Бо що тут іще скажеш?..

Серцевину збірки, розділ «Прив’язаність (Зовсім близько)», складають усього три вірші, але саме вони викликали особливе та цілком закономірне захоплення в авторки передмови «Путівник по галактиці янголів і попелюшок» ужгородської письменниці Оксани Луцишиної, яка закохалась у метафору «пелюшка підноситься білим стягом», а рядок «любити вдиратись у простір» (тільки чомусь із тире після «любити», якого немає у Позднякової) зробила своєрідним епіграфом до власного відгуку.

У розділі «Яблуко (Тяж)» ідеться про ламання ієрархій, кардинальну перебудову світу у сприйнятті жінки, що чекає на дитину. Тут бог – із малої літери, а Ти – з великої, один із віршів починається з напівречення («…тому що любов, як вагітність, по суті завжди позапланова»), а інший обривається на півслові («Не спитаєш ніколи-ніколи про те, чому він…»). Та світ від того, на жаль, не змінюється (розділ «Тягар (OST)»), лишаючись «дурною заіржавілою м’ясорубкою». У ньому так само, як і раніше, формальне шкільне знання цінується вище за проживання непідробних приватних історій, а війни, що здатні вмить забрати мільйони життів, – найбільші вороги жінок, що це життя дарують.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій