Войцех Тохман. Ти наче камінь їла

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
237 переглядів

Переклад з польської Андрія Бондаря
Київ: Наш час, 2009.

Книжку польського журналіста Войцеха Тохмана «Ти наче камінь їла» присвячено війні в Боснії та Герцеґовині 1992–1995 років. Бої минули, проте залишили незагойний слід у душі кожного, кому пощастило не загинути. «Люди, які там були, не забувають про це ні на мить. Нема полегшення», – лунають слова на могилі замордованої дівчини, яку мати має змогу поховати лише через вісім років після війни. На цьому похороні заборонено плакати, бо не можна показати вбивці свого горя. А він, якщо сам живий, десь тут, кати і жертви живуть поруч, боснійські та сербські діти знову разом ходять до школи, проте підписаний у Дейтоні мирний договір не може стерти в душах біль, розпач, неприязнь і взаємні звинувачення.

Тохман оповідає про повоєнний час, коли група науковців на чолі з доктором Евою шукає масові поховання мусульман, убитих під час «етнічних чисток». Рідні загиблих їздять за експедицією, маючи надію в котромусь із численних могильників знайти останки сина, чоловіка, брата, батька… – і пригадують, переповідають, наче щодня заново переживаючи свої трагедії.

Тохманів жанр – репортаж – не передбачає метафоричного письма і гучних слів, він визнає лише факти. Лунають тільки голоси очевидців. Лячно й моторошно переходити від розділу до розділу, кожен наступний рядок несе в собі несамовите передчуття жаху, острах ступити на заміноване поле, перечепитися за тіло чи кістки, які ще не розпізнала доктор Ева.

Єдиний закид авторові, що виникає на певному етапі читання: невже війна була така однобока? Невже гинули тільки боснійські мусульмани, а вбивали тільки серби? Невже геть усі серби такі жорстокі та бездушні, як це описує Тохман? Невже геть усі вони безжально катують полонених і брутально лаються, навіть діти, а на повоєнних виплатах заробляють тільки сербки? Адже війна – це завжди обопільна жорстокість, і вина за трагедію падає на обидві сторони, і скорбота, врешті, залишається в серці кожного.

І ми все це знаємо – то чому ж усе це повторюється знову і знову?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Художник-експресіоніст Хаїм Сутін був яскравою персоною в мистецтві першої половини ХХ століття...

Розділи рецензій