Юрій Винничук. Цензор снів

Березень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
746 переглядів

Харків: Фоліо, 2016.

Якщо попередній роман Юрія Винничука «Танґо смерти» базувався на розплутуванні історії загиблих у львівському Янівському концтаборі часів нацистської окупації, то цьогорічна прем’єра книжкового театру — це історія про життя тих, хто вижив у карколомних подіях тоталітарних режимів Европи першої половини ХХ століття. І знову в центрі — Львів, Lwów, Lemberg, Львов і знову Львів — шляхетний і містечковий, аристократичний і батярський, містичний і дуже прагматичний, люксусовий і зацофаний, словом, такий ароматний, яким він може бути тільки у Винничука.

Як мовить анотація до «Цензора снів», головних героїв (і сюжетних ліній) у твору двоє, але, вочевидь, можна й не помилитися, якщо сказати, що їх два і пів: Стефан Шуберт, Андреас Попель та його згодом незмінна тінь — Герхард Краух. Принаймні саме ці троє успішно дісталися кінця оповіді, кожен у тільки йому притаманний авантюрний, шляхетний або цинічний спосіб. І, звісно ж, над усією історією є образ-обрамлення — великий Цензор (фізично це «Андрій Попель», але символічно — щось значно узагальненіше, дух і геній часу), і все, що він розповів, старанно записує такий собі Богдан Балух, щоб потім передати у власність автора й читачів.

Із романтичним летуном Стефаном ми помандруємо над Атлантикою, познайомимося з родиною барона Гределя, відсидимо у львівській тюрмі «Бригідки», попрацюємо в сопотському казині і дансером у львівських закладах, поспівпрацюємо з таємними й не дуже службами різних країн, і побачимо, що Стефан — це хлопець, який уміє тримати язика за зубами і тому часто стає за свого і серед українського підпілля, і в німецької верхівки.

Інший герой — Андреас Попель — теж зазнає пригод, щоправда, в «обережніший» спосіб, він завжди ніби на других позиціях, але все одно опиняється на вершині. Він завжди тримає ніс за вітром: це образ незнищенного кар’єриста, і справа в нього одна — жити добре за будь-якого режиму. Лінії героїв то перетинаються, і тоді хтось от-от мав би загинути, то розходяться на шалену, а значить безпечну відстань. Утім, їх завжди єднає вміння вибратися з катастроф. Це уміння має і Гер Краух, оберштурмфюрер Львова, який стараннями того ж таки Попеля доживе там аж до незалежности України. Словом, фантасмагорія, іронія, містика, блеф, наївність та благородство прекрасно відтіняють загалом зовсім невеселі події окупацій, винищення одних другими, кровозмішання та воєнний абсурд.

Читаючи, мимоволі замислюєшся, як детально тут розкрито найрізноманітніші аспекти тодішнього побуту та професій, від авіяції до ігрового бізнесу, від ресторанної справи до описів побуту, щоденних практик, міського фольклору. Взагалі, це колекція реальних історичних особистостей: шляхти, митців, служак, військових, схоплених тут і тепер на сторінках «Цензора снів». Власне, пан Попель має дуже неоднозначне, трохи садистське гобі — збирати ґудзики відомих осіб, у такий спосіб своїм «тихим» життям ніби доторкаючись до великого та вічного.

І, як завжди, Винничуків коник — львівське койне та батярський жарґон. Щоправда, менш посвяченим достоту невідомо, чи розмовляли у «приєднаному» Львові саме з такою часткою українських слів, чи там було більше польського субстрату; утім, здається, такий прийом тільки актуалізує атмосферу й міт цього міста, свого і чужого.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Квітень 2018
Головний герой повісти – дивакуватий невдаха Теодор Скорлупа, журналіст-недоучка з непевним...
Олег Коцарев ・ Грудень 2017
Число розпочинає оповідання Ірини Шувалової, більш відомої як поетки (а «проза поета» нині — явище...

Розділи рецензій