Serhii Plokhy. Tsars and Cossacks. A Stydy in Iconography

Лютий 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
149 переглядів

Cambridge, Massachusetts: 2002.

Кожному iсторикові, який заглибився в досліджувану проблему, знайоме вiдчуття вичерпаности звичних наративних джерел, – після якоїсь перейденої межі вони вже бiльше нiчого не можуть «сказати» йому про те, що його цiкавить. У таких випадках найамбiтнiшi дослiдники намагаються полишити нескінченне цитування i звертаються до «нетрадицiйних» джерел, часом отримуючи зовсім несподiванi результати, здатнi цiлковито перевернути нашi колишнi уявлення про начебто добре знайому тему.

Книжка Сергiя Плохiя «Царi та козаки. Iконографiчне дослiдження» належить саме до таких «несподiваних» праць. Давно вiдомi й дослiджуванi проблеми, якi він загально об’єднує пiд однiєю шапкою «царi та козаки», розглянуто в ній не засобами аналiзу полiтико-правових пам’яток тiєї епохи (рiзноманiтних статейних спискiв, актiв, чолобитних тощо), а з допомогою iкон. Вони нібито завжди миготiли перед нашими очима, але вважалися об’єктом зацікавлення тільки мистецтвознавцiв. Але автор не прагнув виконати мистецтвознавче дослiдження. Вiн ставив перед собою i друге, важче, але водночас й цiкавiше, завдання: заохотити iкони до розмови, змусити їх вiдповiсти на певнi питання. Чи могли зобразити на однiй iконi Петра I та його неприятеля Iвана Мазепу? Чому козацькi полковники замовляли iкони з зображеннями царiв, але не своїх козацьких зверхникiв, гетьманiв? Чому на деяких запорозьких козацьких iконах немає ані росiйських царiв, ані православних iєрархів? Чи мiг потрапити на православну iкону католицький (польський) король? Цi та iншi питання розв’язує у своїй студiї Сергiй Плохiй, наприкiнцi доходячи зокрема цiкавого висновку, що iконографiчний матерiял чiтко пiдтверджує нам iснування трьох iдентичностей у тогочасному українському суспiльствi: 1) малоросiйської (географiчно вона була пов’язана з Гетьманщиною, й утворення її, провiвши чiтку межу мiж Бiлоруссю та Україною, поклало кiнець руськiй, тобто спiльнiй українсько-бiлоруськiй iдентичностi й витворило, на думку автора, прототип модерної української iдентичности); 2) русько-православна та 3) русько-унiатська – вони «у пiдґрунті мали етноконфесiйну модель нацiональної свiдомости й були продуктами епохи европейських релiгiйних війн. Суперечностi мiж ними могла притлумити лише модерна доба, яку характеризував наступ секулярних полiтичних iдеологiй, здатних поборювати вiковiчнi конфесiйнi розмежування».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій