Сергій Плохій. Царі та козаки. Загадки української ікони

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
69 переглядів

160 с., I–VIII іл. вкл., бібл., покажчик. ISBN 978–966–2789–08–09
Київ: Критика, 2018.

Книжка відомого історика, директора Українського наукового інституту Гарвардського університету професора Сергія Плохія «Tsars and Cossacks: A Study in Iconography» (Harvard University Press, 2002), присвячена соціяльним, політичним і культурним контекстам козацької іконографії останньої третини XVII — першої половини XVIII століття, потрапила до українського читача за 16 років після виходу в світ англійською, втім, видання у перекладі було суттєво перероблено й доповнено, до того ж воно містить істотно оновлену джерельну базу і набагато ширший ілюстративний ряд. Ця праця, у якій усебічно досліджено покровську іконографію Гетьманщини (з принагідним залученням до порівняльного контексту ікон із Галичини і Запорожжя), є однією з найґрунтовніших спроб дешифрувати її інтелектуальний зміст загалом і зв’язок із «малоросійською» та «незалежницькою» течіями в ідеології козацтва зокрема.

Автор починає з окреслення обставин, що спричинили появу малоросійської концепції української ідентичности, поміж іншого показує, що однією зі своїх засадничих ідей — уявленням про єдиний «слов’яно-російський» народ — «малоросійство» завдячує київським церковним інтелектуалам. Світські еліти йшли до прийняття малоросійської ідентичности складнішим шляхом. Після Переяславської угоди 1654 року декілька поколінь козацької старшини прагнули зупинити наступ московського централізму на свої попервах ґарантовані права. Зокрема, текст Гадяцької угоди 1658 року відбивав прагнення козацької верхівки покласти край союзові з Москвою. Однак неможливість убезпечити козацьку автономію й у Речі Посполитій стала поштовхом до подальшого формування малоросійської ідентичности.

Аналізує автор і феномен «козацького сарматизму» — претензії козацької еліти на хозарську спадщину всупереч етногенетичній леґенді походження слов’янських народів, яку обстоювали адепти малоросійства (ці ідеї відбились у тексті «Договорів і постанов» Пилипа Орлика, творах Григорія Грабянки та Самійла Величка). Втім, поразка Карла XII і Мазепи внеможливила успіх ідей про особливу козацьку націю і змусила козацькі еліти дедалі глибше інтеґруватися в загальноросійські імперські прошарки.

Щодо покровського культу, то його поширення в Україні пам’ятки архітектури й іконографічні джерела засвідчують від XV століття, а пік популярности припадає на останні десятиліття XVII — першу половину XVIII століття («золотий вік» української ікони). Особливістю української покровської іконографії було поєднання північного композиційного типу з відносним реалізмом у змалюванні сакральних об’єктів, а також засвоєння тем і мотивів европейського іконопису (зокрема традиції Mater Misericordiae) та поєднання їх із московськими впливами, що посилилися після 1600 року. Простежує Плохій і еволюцію культу Богдана Хмельницького впродовж кінця XVII — початку XVIII століття та його зв’язок зі знаменитою покровською іконою з Дешків, що містила зображення царя Алєксєя Міхайловіча і Хмельницького. Атрибутуючи зображення Петра I та Єкатєріни I, автор висуває гіпотезу щодо часу створення Переяславської покрови і міркує про змальованих на ній осіб, із-поміж яких виокремлює ймовірне зображення гетьмана Івана Скоропадського, а порівняння композиції цієї ікони та покрови XVIII століття із села Сулимівка засвідчує, що її замовником міг бути генеральний хорунжий Іван Сулима.

Композиція двох ікон січової Покровської церкви (1734–1775 роки) відбиває «незалежницьке» мислення запорожців: на них козацька старшина спілкується з Богородицею без посередництва царів і православного духівництва. Ікона на полотні «Всім скорботним радість» із галицького містечка Стара Сіль поєднала елементи іконопису і портретного живопису: автор припускає, що на іконі зображено короля Яна ІІІ Собєського, що засвідчує прагнення правобережного духівництва поєднати християн православного й католицького обрядів за допомоги польських монархів.

В «Епілозі», якого не було у гарвардському виданні (це істотно доопрацьований переклад пізнішої статті «(Mis)understanding the Cossack Icon»), подано аналітичний огляд досліджень українського ранньомодерного іконопису та портретного мистецтва у ХХ столітті (Євґеній Кузьмін, Павло Жолтовський, Федір Уманцев, Платон Білецький, Святослав Гординський).

Видання підготовано в рамках науково-видавничої програми Інституту Критики і випущено у світ за сприяння Українського наукового інституту Гарвардського університету.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Жовтень 2017
В Україні упродовж тривалого часу не існувало видання бібліофільського напрямку, аналогічного до...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2016
Наукове дослідження австрійського історика Алоїза Нусбаумера зосереджено на особливостях...

Розділи рецензій