Тамара Гундорова. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

Жовтень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
578 переглядів

Київ: Грані-Т, 2013.

Книжку Тамари Гундорової присвячено постколоніяльним аспектам сучасної української культури. Як стверджує авторка, ХХ століття пронизано антиколоніяльними рухами, визвольними змаганнями українців і стратегіями колонізації, що їх намагалися застосовувати уряди російської та радянської імперій. Поняття транзитної культури, з одного боку, позначає рух і перехід від тоталітаризму, колоніялізму та соціялізму. А з другого – авторка наголошує особливості власного розуміння, коли йдеться, окрім перехідности, про «присвоєння наявного буття в ситуації транзитности».

У першій частині праці Гундорова здійснює пошук відповідного підходу та понять, які дадуть змогу окреслити постколоніяльну ситуацію в сучасній українській культурі. Для цього вона аналізує концепцію «внутрішньої колонізації», яку запропонував російський культуролог Алєксандр Еткінд. Однак авторка доходить висновку, що теза про винятково «внутрішню» колонізацію Малоросії є неповною і виявляє іґнорування Іншого, що призводить до нового колоніялізму. Дослідниця переконана, що формування постколоніяльної свідомости на пострадянському просторі є надзвичайно цікавим предметом для вивчення. Українська література – це поле, де артикулюють чимало постколоніяльних моделей мислення і випробовують різні форми культурної ідентифікації. Важливим поняттям для аналізу колоніяльної свідомости є ресентимент. На думку Гундорової, це поняття є своєрідним ключем до пояснення різних процесів: стосунків раба і господаря, релігійних і моральних війн, конфліктів старшого і молодшого поколінь, теорії бунту і підриву закону, становища жінки в родині. Ресентимент вписується в текстуальну структуру, що дає змогу говорити про антиколоніяльність і постколоніяльність.

Решту чотири частини книжки присвячено симптомам після травми, властивим транзитній культурі. Тамара Гундорова зауважує, що спирається на психоаналітичну інтерпретацію, а тому симптом слід розуміти як те, що відсилає до розривів соціяльного і персонального несвідомого, яке має травматичний характер. Аналіз транзитної культури дає нагоду виявити симптоми, де комунікація переривається і відновлюється в текстах українських авторів.

По-перше, це ґенераційний симптом, що виявляє розрив поколінь радянських батьків і пострадянських дітей (прояв цього симптому проаналізовано, зокрема, на прикладі творів Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» та Євгенії Кононенко «Ностальгія»). Посттоталітарна травма викликає стан невпевнености, невлаштованости і бездомности молодого покоління. Це породжує ще один ґенераційний симптом, що його авторка називає симптомом «хворого тіла», виявляючи його прояви в текстах, які можна зарахувати до молодіжної літератури початку ХХІ століття.

По-друге, це симптом ринку. Предметом аналізу в цій частині книжки є літературний ярмарок як топос «серединної культури». Новочасний ярмарок визначено як соціяльний (апелює до середнього класу), ідеологічний (вказує на нові ринкові відносини) та культурний (означає гетерогенність, транзитність, переміщення культурних норм і традицій) продукт. Тамара Гундорова зауважує, що на ярмарку модерности товаром стає і література.

По-третє, це катастрофічний симптом. Авторка досліджує, як Чорнобиль вплинув на наше сучасне мислення і які форми свідомости породив, увійшовши в постмодерний і після-постмодерний світ. Нарешті, останнім виокремлено симптом кічу та порушено проблему кічизації травматичних переживань у сучасній Україні. На прикладі проєкту Антіна Мухарського «Сільський ґламур» Гундорова демонструє роль, яку кіч виконує в сучасній культурі та які глобалізаційні сенси несе. У цій частині книжки проведено зіставлення двох ґендерних іміджів, що стали популярними в українській посттоталітарній масовій культурі. Ідеться про поп-культурний образ Вєрки Сєрдючки та політичний образ Юлії Тимошенко.

Транзитну культуру визначено як постколоніяльний феномен і явище посттоталітарної культурної пам’яті. Тож стикаємося з апелюванням до травматичного досвіду минулого, пам’ять про яке перетворює нащадків на заручників. Тому Тамара Гундорова прагне не лише виявити симптоми постколоніяльної травми, але й продемонструвати можливості транзитної культури виконувати терапевтичну функцію. «Транзитність» вказує ще й на те, що перехідність має бути перейдено і подолано.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олена Дядікова ・ Листопад 2016
Вольфґанґ Шивельбуш — німецький літературознавець, знаний із використання методу історії...
Андрій Блануца ・ Вересень 2016
Науковий збірник видано до п’ятдесятиріччя наукової праці та сімдесятиріччя від дня народження...

Розділи рецензій