Войцех Ґурецький. Тост за предків. Абхазія.

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
178 переглядів

Тост за предків: Переклад з польської Галини Крук. Львів: Човен; Абхазія: Переклад з польської Олени Шеремет. Київ: Темпора.
2018.

Польський журналіст Войцех Ґурецький у репортажах подає багатопланове дослідження Кавказу: історичне, культурне, політичне, релігійне. Його кавказький триптих складають «Планета Кавказ» про Північний Кавказ, «Тост за предків» про Азербайджан, Грузію і Вірменію та окремо – «Абхазія». В Україні перекладено другі дві.

«Тост за предків» – потужне напрацювання про співжиття трьох сусідів: азербайджанців, грузинів, вірмен. Про особливості розбудови держав, тяжіння до европейських цінностей чи вкоріненість в азійську консервативність, причини ворожнечі між цими народами. Поміж цим – найгостріші питання невизнаних республік.

Текст розходиться у декілька композиційних пластів: від історичних екскурсів із фактичними подробицями, які водночас не перевантажують зайвим, а цілісно окреслюють феномен країни, – до реплік із перших уст жителів крихітних провінцій. Розділи сплітаються навхрест і розходяться: дослідницький аспект із роз’ясненнями та суб’єктивний погляд зі спостереженнями. Кожен точковий випадок – це нагода розшифрувати окремий виток: зустріч із наскельними малюнками – відсилання до язичницької проторелігії, згадка про будинок випадкових добродіїв розгортається у висвітлення проблеми біженців зі спробою заглибитися у свідомість скривджених.

Азербайджанові вділено найбільше уваги: окремий розділ розшаровано на розповіді з фактографічними даними й коментарями та короткі, послідовно пронумеровані авторські нотатки – «Бакинські щоденники». Шлях Гейдара Алієва, прорахунки Абульфаза Ельчибея та президентське наступництво клану Алієвих, політичні маневри, корупційний зашморг, вектор трансформацій в Азербайджані дають змогу зіставити тамтешні події з процесами в Україні, віднайти точки відліку та коефіцієнт проґресу. Автор дає свою оцінку і висновки щодо політичного роздоріжжя між диктатурою та демократією, однак чітко промальована картина заохочує до власних міркувань.

Репортажі про Азербайджан – це смислова ґрадація від дальнього кута бачення до прицільно близького, від атмосферного до конфліктного. Наближаючись до текстових кордонів – розділу «Грузія та Вірменія», Ґурецький усе більше розгортає питання Нагірного Карабаху, площин боротьби азербайджанців та вірмен: від побутової до дипломатичної.

Композиційне поєднання репортажів про Грузію та Вірменію – це не провокація чи нагода поставити близькі і водночас далекі народи разом, наче за одним столом, аби підняти «тост за предків». Навпаки – із кожним наступним пластом тексту розумієш своєрідність і бачиш дроблення на унікальні деталі: Грузія зі своїм поглядом на Европу, Вірменія із розумінням недоцільного товаришування з Росією. Політичний екскурс у грузинські реалії зупиняється на кроках Шеварднадзе та часах неспокою, комуністичних рудиментах, а ментально-культурна строкатість Грузії тлумачиться історіями про субетноси й меншини, географічно помежовані перевалами.

Репортажна панорама Вірменії: сплетіння історій та леґенд, пояснення витоків упереміш із феноменом ліванських вірмен, вірменсько-турецька ворожнеча, впливовий католикос, ментальний дуалізм, Вірменія внутрішня і зовнішня – діяспорна.

При кожній нагоді розібратися у проблемі невизнаних республік зринає московська рука, квазидержави прямо промовляють невпевненістю щодо самовизначення. Три південнокавказькі народи стали заручниками і національних комплексів, і маній, і мітів, але що найстрашніше – провокацій колишнього колонізатора.

В Абхазії своя територія, кордони, громадяни, парламент, армія. Але цивілізований світ відмовляється чути про її окремішність: «порожнеча, чорна діра, біла пляма на карті, дике поле сучасності». Офіційно її не існує. І найскладніше тут – ця роздвоєна «незалежність», розуміння обох сторін: небезпеки дроблення світу на квазиуламки та людей, які боронять свою унікальність.

Абхазький досвід автора – це двадцять років спостережень у горнилі суперечностей: війна, втрата з боку Грузії контролю над республікою, повоєнний хаос, крихка рівновага впродовж майже десяти років і чіпке дипломатичне панібратство з Москвою, яке дало Сухумі ілюзорне відчуття безпеки.

Автор розтлумачує, що таке абхазькість. Крихка двозначна незалежність – лише її наслідок, сама вона – специфічний кавказький синдром: постійні суперечки за історію, спадщину, непоборне прагнення довести, що мій кількавідсотковий народ – найстарший, найсміливіший, найгостинніший і найбільш скривджений: «Сто обраних народів. На відрізку в кілька тисяч квадратних кілометрів. Хто не згоден – той ворог».

Абхазію прописано хронологічно, від листопада 1993 року. Кожен період змінний, нестабільний: у кожному описано невдалі спроби домовитися, розгортання нових воєнних дій, сфальшовану участь Росії, яка «консервує» конфлікт, аби тримати ниточками весь Кавказ: «Неврегульований конфлікт, який тліє й зав’язує руки грузинам та абхазам, в інтересах Москви».

XXI століття позначилося для Грузії та Абхазії зміною напруги, але не її згасанням: спроби налагодити грузинсько-абхазькі відносини, робота інтелектуалів з обох сторін, аби переконати суспільство, що абхазька культура ближча до грузинської, ніж до російської, що саме радянська влада насаджувала грузинам недовіру до абхазів, десятиліттями формуючи образ ворога; спроби латинізації та мрії про «абхазьке диво» як перепустка до співпраці з ЕС. Утім, маневри у бік діялогу обірвалися 2008 року, коли Москва домоглася остаточного панування над Абхазією, використавши й Південну Осетію. Прозріння до Абхазії прийшло надто пізно: «Ми були незалежні, поки нас не визнала Росія».

Репортажі Ґурецького – спроба поглянути на Кавказ чи не найбільш тверезо, не крізь екрани або нашарування упереджень. Навіть якщо голос репортажиста буде в чомусь не надто переконливим, на те й мозаїка текстів, аби зібрати відгомони представників різних етносів, меншин, еміґрантів і скласти свою картину. Виглядатиме вона пошматованою, як і «планета Кавказ».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Видання завершує чотиритомовий проєкт публікації джерел про Хмельниччину. Воно висвітлює роки...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій