Поліна Жеребцова. Тонка сріблиста нить: оповідання

Липень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
277 переглядів

Переклад з російської Оксани Думанської
Львів : Видавництво Старого Лева, 2015.

Сьогодні українські читачі сприймають будь-які тексти про війну інакше, ніж бодай п’ять років тому. Реальність і близькість небезпеки увімкнули особливий компас, що швидко знаходить координати конфлікту. У передмові до книжки Поліна Жеребцова кидає речення-скалку: «Якщо людина може уникнути воєнного досвіду, вона має цього прагнути». Це сиґнал, що з тобою ділитимуться історією, а не маніпулюватимуть.

«Тонка сріблиста нить» — це мудрий «ізборник», складений із тридцяти трьох оповідань про війну в Чечні. Початок цієї книжки слід шукати в дитячих щоденниках, що їх майбутня письменниця-документалістка та антивоєнна активістка Поліна почала писати 1994-го, у дев’ятирічному віці в Грозному, і вела протягом десяти років. Перекладені понад десятьма мовами, щоденники продовжили традицію «дитячих записок» про війну (які геть складно назвати дитячими), спричинилися до появи театральних п’єс та численних інтерв’ю.

Те, що  для багатьох її  однолітків, хоч  би й з України, було надокучливими і малозрозумілими телевізійними новинами про Чечню, стало для Жеребцової драмою, яку вона проживає ще і ще, у кожній історії, що ниє тупим (мета)фізичним болем.

Щоденник завершено, і за два роки по тому з’являється перше воєнне оповідання «Ангел» (увійшло до «Тонкої стріблистої ниті»), яке отримує Міжнародну літературну премію імені Януша Корчака. Корчак — важливий герой для авторки: подібно до його вибору — не залишати підопічних дітей на порозі нацистської газової камери, а до кінця розповідати їм казки — Жеребцова бере на себе долі всіх, кого любила й любить, із ким пов’язана камерою воєнного міста; її «казки» як для нас, так і для них. Для дітей, що граються у шахідів, для повій, які годують сусідів заробленим, для подруги, що принесла повну бляшанку коштовностей, для здичавілих і великодушних, безумних і просвітлених. Усіх в’яже «тонка сріблиста нить» — реальна, ледь помітна розтяжка від бойової ґранати на підлозі; і містична субстанція зі східних трактатів із дідусевої бібліотеки: «Це те, чим душа сполучається з тілом».

У текстах чимало звернень до осяянь, ісламської містики, оніричних видінь та медитаційних одкровень. Всевишній тут, як і герої (власне, здебільшого героїні: бо ця війна — із дитячо-жіночо-старечим обличчям) оповідань, не належить до жодної релігії чи національности.

На тлі воєнного абсурду й хаосу випади у горішні сфери надають символічного змісту алогічності всього, що відбувається, наділяють смислом, установлюють прадавню відповідність: те, що вгорі, те й унизу. Авторка не втомлюється ілюструвати факт, що до війни у Грозному різні народи жили в мирі: «Осетини, інгуші, росіяни — не сварилися на навчанні чи роботі. Ніщо не віщувало біди: із сусідами ми жили дружно, всі свята за одним столом». Щире здивування, яке не полишає протягом книжки: як люди, що жили у цілковитій злагоді, так швидко згадали осетинсько-інгуські конфлікти, російські завоювання, вдалися до етнічних чисток? Можливо, те, що тліло під попелом радянської дійсности, не можна було назвати спокоєм, а подібні цитати, які звучать із уст найрізноманітніших героїв, — це ілюзія, апелювання до «золотого віку дитинства»?

Наявність таких спогадів підтверджує факт, що більшість мешканців Грозного спочатку сприйняли конфлікт як штучний, помилковий і скороминущий. Але горяни, вочевидь, думали інакше. Це виводить твори Жеребцової іще в одну площину: традиції, повсталої проти «безтрадиційности». Адже інтернаціональна ідилія — це своєрідний її прямий наслідок, а не високий рівень толерантности й розуміння іншого.

Утім, головне послання книжки — у вдячності за людяність, вияви благородства, справжній вірі у найсвітліше, що є в людині. Ця сила штовхала багатьох рятувати життя інших, без розмірковувань про національності — принести комусь снігу для чаю, поділитися юшкою, накрити собою під час обстрілу, просто прожити день разом.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...

Розділи рецензій