Тарас Антипович. Тіло і доля

Червень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
159 переглядів

Київ: Факт, 2008.

Шість оповідань Тараса Антиповича із його останньої книжки «Тіло і доля» – це перетин нереального, книга-оксюморон, гедоністична анатема тілу. Роздвоєння на два людські начала, тіло і душу, фігурує у цих текстах особливо ґротескно. Адже, коли читаєш про Душу, яку Тіло замкнуло в квартирі до кращих часів, розумієш, що всю цю нову виставу розіграно на старій сцені поглядів середньовічних богословів.

Середньовіччя здійснило одну з найбільших культурних революцій – революцію тіла. В античному світі тіло було не менш важливим за душу. Цей пропорційний принцип, що був покладений в основу калакагатії, вів людину і до храму, і до стадіону. Середньовічні християнські мислителі закріпили за тілом означення в’язниці душі, а первородний гріх, що спочатку був інтелектуальним викликом, перевели у площину статевого.

Втім, головний експеримент Тараса Антиповича – це спроба зобразити саме голос тіла. Перше оповідання тому і називається «Без душі», бо головний герой – тіло, що вирішило вберегти душу він спокус. Тіло як засіб покарання діє тут безпосередньо, воно, знову ж таки, в найкращих середньовічних традиціях, прагне через фізичні страждання очистити душі ближніх.

Власне, Антипович говорить про все символічно. В оповіданні «Матрьошка» устами героя-зека він плете смислову вервечку паралелей: тіло – в’язниця, світ – в’язниця, «нам нема разніци, де сідєть – по ту сторону забора ілі по цю? В матрьошке там, в матрьошке тут...». Але буквальність, із якою він розкриває тему, робить текст іронічним, додає йому трагікомізму й не лишає місця дидактичному патосові.

Таким собі протягом проходить крізь прочинені двері оповідей образ детектива Пікуса. Цей герой – зв’язка всіх сюжетів, безпристрасний охоронець порядку. Він – підтвердження того, що всі люди насправді розказують одну і ту ж історію, просто з різних ракурсів.

Цікаво, що окрім сакраментальних питань типу «хто я є поза межами тіла?» Антипович може перетворювати серйозні розповіді на вдалі історійки з міського фольклору. Твір «Магда, невіста Класика» – це стилізована під реп розповідь-байка про музейну працівницю та її кохання до абстрактного Класика, що закінчується ледь не каламбурною мораллю: «роман із класиком – це роман із землею». Чимось така манера виконання нагадує репову начитку «Королівського павича» Дороти Масловської, але в українській сучасній літературі це чи не одинокий приклад подібного подання.

Загалом, автор грається, і не лише з формою. Скажімо, «Автопортрет слонихи Бонні» – це сімнадцять довжелезних речень, тест яких образно розростається, так що інколи починає скидатися на верлібр. У них справді розпливається, як у міражі, вся райсько-екзотична примарність Африки і залишається автентична дійсність сафарі та море слонячої крові – першосили тіла, але умістилища душі, пам’яті всіх Їх – богів континенту, схожого на «неправильно відбиту відбивну». Виходить, що смерть – це не найкращий спосіб визволення, а лишень одна зі спокус, маленький компроміс тіла і долі.

У стосунку сучасної літератури говорять про підвищену зацікавленість тілесністю. Справді, увага до фізіології, речизм, фізичний бік життя – це один із центральних її об’єктів, однак якщо довести ці речі до абсурду, власне, що і зробив Тарас Антипович, то вони втратять своє домінування – стануть сюжетами з цілком несподіваними розв’язками.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій