Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. Термінологія сучасного мистецтва. Означення, неологізми, жаргонізми сучасного візуального мистецтва України

Лютий 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
368 переглядів

Київ, Париж: Terra Incognita, 2010.

Зазвичай критико-мистецтвознавчі розмови про сучасне українське мистецтво розпочинаються з сумніву щодо його фактичного існування. Інший спосіб говорити на цю тему – вертатися до трипільської культури, фольклору і традиційної обрядовости. І перші, і другі своєю діяльністю укладають термінологічний дискурс для обговорення проблем генеалогії та розвитку українського сучасного мистецтва.

Книжка Гліба Вишеславського та Олега Сидора-Гібелинди – результат творчого тандему митця і критика мистецтва – безпрецедентна спроба самоопису культурної ситуації пострадянського часу у сфері візуального мистецтва. Всі тексти насичено «живим» матеріялом культурного процесу другої половини XX – початку XXI століття, активними учасниками якого були й самі автори.

У книжці можна виокремити кілька термінологічно-інтерпретаційних ліній. По-перше, детально прописано адаптації західних ідей і концепцій на українському ґрунті; по-друге, вказано автентичні локальні, властиві українському історичному досвіду, особливості візуального мистецтва. Прикметною рисою є розмаїття авторських термінів і жарґонізмів («арт-лайно», наприклад), витворених у мистецькому нонконформістському середовищі. Втім, термінологічну невизначеність постмодерної теорії, притаманну сучасній культурології (як і загалом науці), автори й не намагаються розв’язати.

Дискусії, що точилися у «сквотах» Києва, Одеси, Москви та Парижа, охоплювали теми трансформації виражальних засобів передачі повідомлення: із плоскої площини картини або колажу в об’ємний асамбляж, а далі у просторову тривимірність інсталяції; із нерухомости статичного зображення в динамічний відео-арт, інтерактивний медія-арт та перформанс. Предметом активного обговорення є можливості цифрових технологій та інтернету. Автори пропонують на конкретних прикладах розрізнити лінії західноукраїнського та київського постмодерну і діяльність «діяспори», – на них великою мірою вплинув італійський трансаванґард, але мають вони й локальні специфіки.

Після довготривалого панування соцреалізм – монопольно леґітимізована система мистецької діяльности – похитнувся на хвилі вільного і часто трагічного волевиявлення шістдесятників. Відтоді розвивається українське неофіційне мистецтво, що втілюється в андеґраундні й неоаванґардистські форми. Слід наголосити, що словник (радше енциклопедія) подає неймовірно широкий перелік імен митців, що творили тоді альтернативну культуру в Україні та діяспорах. Сучасний читач, зацікавлений творчістю, наприклад, українських акціоністів, зможе знайти описи окремих мистецьких акцій, не зафіксованих у жодних інших джерелах.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олександр Боронь ・ Серпень 2018
Дослідження вповні відкриває багатство книжкової колекції НБУВ, удоступнюючи відповідну інформацію...
Оксана Купер ・ Червень 2018
Це передусім книжка з психології особистости, тому за один із прийомів автор часто використовує...

Розділи рецензій