Александр Юдин. Текст как поступок и путь. Поэтика перформатива в «Книге путешествий по Империи» Андрея Битова

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
113 переглядів

Київ: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2007.

Книжку Олександра Юдіна можна вважати першим в Україні серйозним дослідженням творчости Андрєя Бітова. Кут зору в ньому вибраний досить специфічний: тексти розглянуто крізь призму концепції перформативного письма. Відштовхуючись від поняття «перформативу» у тому сенсі, в якому його ввів у вжиток британський філософ Джон Остин, тобто розуміючи під ним мовні акти, які прирівнюються до вчинків, дослідник послідовно розглядає шість повістей із «Книги мандрів по Імперії». Від повісти до повісти, за Юдіновою думкою, перетікання автобіографічного матеріялу в художній текст дедалі більше інтенсифікується, події у тексті стають подіями тексту аж до появи феномену, який дослідник називає «життєтекстом» (тобто взаємопроникнення і взаємовпливу реальних подій і художнього тексту). Саме цей феномен стає вирішальним чинником у відборі повістей, вартих особливої уваги. Два перших розділи, присвячені повістям «Мандри до друга дитинства. Наша біографія» і «Уроки Вірменії», можна назвати вступними: про це свідчать як їх підзаголовки («прообраз поетики перформативу» і «народження поетики перформативу»), так і обсяг аналітичного тексту, за яким початкові розділи істотно поступаються наступним чотирьом. Тут предметом дослідження є повісті «Колесо. Записки новачка», «Наша людина у Хіві, або Зумовлені ревнощі», «Птиці, або Нові відомості про людину» і «Вибір натури. Грузинський альбом».

Фіксація на власному Еґо, що властива письменницькій манері Андрєя Бітова, так само властива й аналітичному методові Олександра Юдіна. Дослідник позиціонує свою працю як твір «радше з філософії літератури, аніж з історії або навіть теорії літератури» і повністю відмовляється від посилань і цитат з інших джерел, залишаючись сам на сам з авторським текстом. Керуючись такою настановою, він різко розмежовує принципи роботи з матеріялом, відкидаючи «посіяну Гайдеґером моду» на користь феноменологічного підходу до літератури Міхаіла Бахтіна 1920-х років.

Простежуючи еволюцію взаємопроникнення художнього тексту й автобіографічних подій, дослідник врешті-решт розмежовує обидва плани, підсумовуючи у прикінцевому розділі: «Не все є текстом. І текст не є усім».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій