Володимир Бортко. Тарас Бульба. Історичний блокбастер

Червень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
205 переглядів

Росія: 2009.

Кінорежисер Володимир Бортко має репутацію дуже уважного й ретельного відтворювача літературної першооснови своїх фільмів. Найостанніша його стрічка, випущена на екрани до 200-ліття Миколи Гоголя, таке режисерове реноме чи то цілковито підтвердила, чи то цілковито спростувала – думки критиків розійшлися залежно від ідеологічних уподобань кожного з них. Прихильники общерусского единства запевняють, що Бортковим голосом озвався достеменний Ґоґоль, прибічники української самобутности волають, що більшого спотворення Гоголя годі уявити. І ті, і ті мають рацію, а хто вкаже на непримиренну суперечливість цього угодовського твердження, той, у згоді з відомою притчею, також її матиме. Пам’ятаємо різнополярні оцінки картини Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», чиє літературне джерело, роман Генрика Сєнкевіча, за патріотичним патосом й політичною кон’юнктурщиною цілком зіставне з Гоголевою повістю. Юрій Андрухович тоді у «Критиці» переповів відгуки «найправіших із правих» у Польщі, які, мовляв, визнали фільм «до холери “проукраїнським”» – Сєнкевіч би плювався. Справді, романтичне лицарське суперництво між польським шляхтичем і українським зарізякою за руку й серце прекрасної дами, показане в Гофмановій стрічці, має, либонь, мало спільного із високою державницькою наснаженістю Сєнкевічевого твору. Можна припустити, що режисер-ліберал зневажив національний обов’язок, бо мав за зразок Єжи Ґедройця. Не так у режисера-комуніста Володимира Бортка, який, маючи за зразок Суркова, Затуліна абощо, не дасть глядачеві відволіктися від головного, збочивши на любовні колізії.

Відтак робота знаного режисера набуває вселюдського універсалізму.

З неї тішаться мешканці Русского Мира: це для них перемазані голівудським кетчупом запорожці, солодко гинучи за Русскую землю и православную веру, старанно виголошують патетичні тиради мовою, яку спеціяльно для такої потреби винайшов великий русский писатель Николай Васильевич Гоголь. У Гофмана Хмельницький (Богдан Ступка) розмовляє з козаком по-українському, з поляком по-польському, з татарином по-татарському; у Бортка по-польському розмовляють поляки, по-українському – ніхто, а Бульба (Богдан Ступка) розмовляє з усіма поспіль не по-московитському навіть, а по-русски. На чиєму возі їдеш, того й пісню співай.

Тішився би й сам Микола Васильович Гоголь (принаймні не плювався би) – і з пісні на возі, на якому теж їхав самохіть, і з художнього потрактування своєї повісти: аби розуміти, що органічна для початку XIX століття романтична риторика, будучи механічно відтвореною на початку XXI-го, виглядатиме недоладно, він мусив би мати бодай поверхове уявлення про деякі посталі за півтора проминулих після нього століття культурні феномени (наприклад, про кіч), але він не міг би. Власне, уявлення про це не було би зайвим і для режисера, але він не Гоголь.

Тішаться й супротивники загальноруської асиміляції: фільм Володимира Бортка, вважають вони, нищить її переконливіше, аніж колись аґітпропівська продукція нищила ідеали комунізму. Але водночас вони із тугою мусять визнати, що нікуди їм не дітися з російського культурного простору: небуденний кінематографічний витвір потребує адекватного критичного опису, із західного інструментарію можна застосувати поняття кіч, – але чим у даному випадку бодай наближено можна замінити поняття пошлость?

Тішаться й політтехнологи, упізнаючи у фабулі історичного кінофільму власні сценарії, перекинуті в минувшину. Сцена переобрання кошового, потрібного Бульбі, щоб розпочати маленьку переможну війну й дати змогу синам погуляти, попри те, що цей епізод присутній і в повісті, виказує добру обізнаність режисера із актуальним суверенно-демократичним процесом; а своєчасна загибель їхньої старої матері (чого в повісті немає) робить casus belli просто-таки вбивчим, і, далебі, хай би творці стрічки бодай натякнули, що задля надання такої високої мотивації походові проти ворогів землі руської Бульба сам же свою жінку й замочив. Може, варто було навіть перенести події із теренів запорозького козацтва на землі волгодонського. Але в кожному разі, не передбачена першоджерелом цілковита загибель усієї родини є глибоко обґрунтованою. Уже чують дальні й ближні народи: піднімається з колін Російський цар, і хай не буде в світі нікого, хто міг би нечемно запитати в котрогось із його малоросійських холопів: ну, що, синку, помогли тобі твої москалі?

Ніколя Ґ. Моґоль

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
Сказати, що авторка «в матеріялі», – не сказати нічого. Вона довгі роки спілкувалася із цими «...
Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...

Розділи рецензій