Всеволод Стеблюк. Синдром АТО. Нотатки «Айболіта»

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
240 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2017.

Найпростіше було би зіставити книжку Всеволода Стеблюка з іншими мемуарами учасників теперішньої російсько-української війни. Та набір інтонацій «Синдрому АТО», стилістика, смислове спрямування і структура спонукають шукати інші контексти. На один із них натякає сам автор, згадуючи про роль у його житті Миколи Амосова, що відомий не лише як лікар і науковець, а й як талановитий письменник. Тож «Синдром АТО» як яскравий зразок спогадів про війну на Донбасі є так само виразним прикладом документальної прози, яку написав лікар. Прикладами таких творів рясніє література ХХ століття: лікарі, які певної миті стають письменниками, не втрачаючи ані інтелектуальних, ані етичних засад, що живлять їхню професійну діяльність, виявляються чутливими до тонкої межі життя і смерти, до крихких у часи війни цінностей життя, совісти й співпереживання.

Ориґінальна композиція книжки дає авторові можливість поєднувати різні інтонації і стилі, не втрачаючи природности оповіді. Основна частина — Стеблюкові спогади від кінця зими до осені 2014 року. Точкою відліку стає створення добровольчого батальйону «Миротворець», завершенням — вихід з Іловайського котла. У тексті є вісім спогадів-повернень із різних років життя автора. Їхню появу в книжці він пояснює, згадуючи про особливість пам’яті, яка в межові миті викидає на поверхню спогади, важливі для розуміння того, чому і як людина опинилася в певній ситуації. Стеблюк пише про посттравматичний стресовий розлад, про свою недовіру до такого означення і про зміну думки. Він описує і власні тяжкі переживання (коротко, чітко, влучно), пояснюючи, що письмо має для нього особливий сенс у боротьбі з нестерпними спогадами. Але автор пов’язує появу флешбеків і з переосмисленням власного життя: «Півстоліття я топчу цю землю. І якимось чином моє життя стало часткою півстолітньої історії моєї країни». Спогади-повернення описують особистий досвід служби в совєтській армії 1980-х, ліквідуванні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, роботи у швидкій медичній допомозі, лікарської практики, наукової і викладацької діяльности, участи в Революції на граніті і двох Майданах. Вдало вписано у текст і авторові вірші.

У вступі Стеблюк іронічно пише, що в ньому «чудово уживаються військовий, лікар, професор і блазень», і зізнається, що по життю він якщо й не йшов проти течії, то не плив за нею — «паралельно фарватеру, але своїм шляхом». Дрібка комічного, розсіяна по загалом драматичному (а часом і відверто трагічному) тексту, також виказує в авторові лікаря.

Характерна особливість спогадів у «Синдромі АТО» відсутність претензії та бажання описувати події масштабніше, ніж могла бачити людина зі своєї перспективи, перебуваючи всередині. Описуючи Слов’янськ одразу після звільнення, Попасну або Дзержинськ 2014 року, бій біля депо в Іловайську, полон і кількаденне вишукування поранених (живих серед мертвих), Стеблюк не претендує на всеохопність висновків і суджень. Водночас йому вдається зберігати чесність в описі подій і людей. Індивідуальна перспектива — те, що дає авторові тримати читачеву увагу, а оповідь навіть про найтрагічніші події, загибелі побратимів, тяжкі поранення, неоднозначність дій вищого керівництва українських сил рідко є спрощеною. Нарація розгортається інколи повільно, із детальним описом, увиразненням окремих образів побратимів, друзів або ворогів, та раптом стає швидкою, ескізною, рваною. Ілюструють оповідь документальні світлини.

У книжці чимало фраґментів, у яких автор детально описує свої дії лікаря для порятунку чи полегшення стану поранених. Попри значну кількість спеціяльної інформації, ці описи не обтяжують текст, як і детальні описи перебігу боїв. Для кращого розуміння таких епізодів є примітки з поясненням медичних термінів, сленґових виразів, лексики військових.

«Синдром АТО» спонукає до думок про сутність, особливості і цінність людської пам’яті, про її роль у самоздійсненні та «самовиліплюванні» особистости. Епілогом є публіцистичний есей про сам «синдром АТО», в якому автор пояснює сенс назви книжки. Він зазначає, що нині Україна живе в ситуації «хронізації синдрому АТО», адже вчасне «лікування» не відбулося, до того ж розвинулися сили, які паразитують на контрабанді, торговельних і фінансових махінаціях. Проте автор не втрачає оптимізму й завершує книжку, звертаючись до ще одного образу, який знову виказує в ньому лікаря, — у рядках про силу імунітету організму сучасної України.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Владислав Яценко ・ Червень 2017
Автор щоденника відстежує та фіксує новини европейської політики. У полі його зору – перебіг...
Юлія Стахівська ・ Січень 2017
Із перших записів можна подумати, що це просто дівчачий щоденник, але спробуйте зануритися глибше,...

Розділи рецензій