-. Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 1, 2

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
151 переглядів

Харків: Фоліо, 2004.

Перший том спеціяльного випуску № 34(75) інформаційно-аналітичного бюлетеня «Права людини…» Харківської правозахисної групи досліджує підходи до розуміння в Україні проблеми права на інформацію як колізії, пов’язані зі свободою слова в контексті її походження та значення у суспільстві (відкритість, доступ).

Право на інформацію пояснюється через філософські категорії, історичні аналогії, судову практику, загальноевропейські принципи, за якими будується система інформаційного механізму, правові акти. Широкий спектр досліджених джерел фокусує увагу читачів на основній меті випуску – проілюструвати зміни до Закону «Про інформацію», що мають наблизити його до демократичних стандартів розуміння проблеми доступу та використання інформації на рівні як державних структур, так і інших суб’єктів правовідносин.

Щоби розкрити поняття «інформація», в основній частині випуску застосовано порівняльний аналіз норм країн Европейського Співтовариства та України, особливо в питаннях, що стосуються доступу громадян до офіційної інформації, яку документують органи влади. Це питання актуалізується під час видання таємних указів президента України під грифами «не для друку», «опублікуванню не підлягає». Така ситуація, на думку авторів, пов’язана з реґулярним застосуванням правила на обмеження інформації, що не передбачено в загальних нормах Конституції, зокрема в статті 34, де йдеться про рівний доступ до використання інформації та зазначено, що обмеження повинні мати винятковий характер.

У випуску йдеться і про категорії інформації: інформація, яку визнано державною таємницею, конфіденційна, інформація приватного життя, правоохоронних органів, службової кореспонденції; інформація, пов’язана з прийняттям рішень; інформація, що не підлягає розголошенню, інформація фінансових установ.

Основними міжнародними документами, які в контексті проблеми свободи слова причетні до цієї проблематики, є Европейська конвенція з прав людини та основних свобод, Загальна декларація ООН з прав людини, Пакт про політичні, культурні, соціяльні права, Йоганезбурзькі принципи, що пропонують окремий засадничий підхід, визнаний у країнах ЕС, для застосування у сфері інформаційної безпеки та діяльности.

* * *

У другому томі докладніше проаналізовано проблеми права на інформацію. Основним поняттям, навколо якого зосереджені тексти, що ввійшли у випуск, є «приватність», тобто така ознака інформації, яка ідентифікує людину, робить її особистісний вимір існування співвідносним з діяльністю інших людей. Ідеться про відомості про людину та їх поширення в межах органів державної влади, медій, інших комунікативних джерел.

Автори розглянули чотири аспекти «приватности»: інформаційна (персональні дані), тілесна (фізичний стан), комунікаційна (пошта, телефон), територіяльна (домашнє, робоче оточення).

У книжці подано історичний аналіз цієї проблематики (еволюція понять, їх контекстів) та правовий, що бере початки з питання можливостей контролю, зокрема з передання відомостей про особу (інтернет, електронна пошта, телефон тощо). Ця проблема звужується до технологічної обробки, передання інформації та її можливого перехоплення за допомогою програм стеження, і це важливо для усвідомлення приватности як питання, що стосується не тільки однієї людини, а й держави, її національної безпеки.

Крім того, тут описано практику Европейського Суду з прав людини щодо оперативно-розшукової діяльности й обробки даних та конституційні ґарантії, які у зв’язку з цим забезпечують недоторканість житла, таємницю телефонних розмов і кореспонденції.

Один із розділів присвячено ідентифікації особи та практичній реалізації цього права – ідентифікаційній картці. Досліджується мета її запровадження, типи, фінансова вартість, сприяння у розкритті злочинів та морально-етичний аспект присвоєння особистих ідентифікаційних номерів людині, що суперечить релігійним засадам та порушує інші права людини.

Останній розділ випуску зосереджено на праві на приватність з огляду на доступ до архівної інформації спецслужб, публічних архівів, інформації, що стосується розгляду судових справ. Описується досвід Канади (персональний інформаційний індекс), «Закон про персональні дані» (Німеччина) та інші питання, зокрема проблема архівів репресованих у посттоталітарних країнах та її оцінка в контексті колективних та індивідуальних прав. Ідеться про право народів на цілісність їхньої писаної пам’яті, право на правду, право реабілітації для ув’язнених і репресованих з політичних мотивів, право на історичні та наукові дослідження, право знати, яка інформація про осіб зберігається в архівах, право досліджувати долю родичів, котрі зникли під час періоду репресій.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій